Знаєте, а я навіть в деякій мірі вдячна цій ситуації з пандемією. Вона підняла на поверхню й оголила всі проблеми, які є в нашій системі освіти. Неготовність влади до таких ситуацій, гальмування та неповороткість Системи, затягування з прийняттям рішень, відсутність елементарних приладів для поліпшення комунікації вчителів та учнів тощо. Можна довго перераховувати все те, але зараз про інше.

Останнім часом в мережі все частіше з'являються пости, в яких йдеться про збір підписів проти дистанційної освіти. Мені здається, що люди, які розносять цю петицію, не розуміють (або не хочуть розуміти), з чим зіткнувся світ, і що наше життя в найближчі роки вже не буде таким, до якого ми звикли.

В психології є такий термін — заперечення дійсності. Це такий захисний механізм свідомості, що полягає у відкиданні тих компонентів реальності, які викликають тривогу. Я розумію, що ви невдоволені тією якістю навчання, яке було надано вашим дітям.

Але насправді те, що вам подали як дистанційне навчання, не має з ним нічого спільного!

Мені є з чим порівнювати, бо дитина навчається на ДО третій рік (!). Я розумію тих батьків, яким, окрім того, що треба сушити голову «де брати гроші?» та «чим годувати?», додалося ще й питання «як вчити?». Тому що пам'ятаю свої страхи з цього приводу, коли йшли зі звичайної школи в дистанційну. ))

Я також розумію і вчителів, і їхній стрес та невизначеність. Бо вони теж опинились у ситуації на кшталт тієї, коли їх, наче малих дітей, вивезли на середину річки, зіштовхнули з човна і сказали «а тепер пливи, як хочеш». Дуже важко, коли немає підтримки від тих, хто зобов'язаний її надавати. Навіщо нам тоді та армія методистів і відділи освіти взагалі, якщо…? Але й не про них зараз мова.

Повернімося до нашого заперечення дійсності. Так от, під постами з петицією про заборону я бачу шквал комментів, які її підтримують. І це сумно. Бо в вересні цих людей чекає неприємний сюрприз. Можна 100 разів сказати, тупаючи ніжками: «Я проти, проти!», можна навіть спробувати скомандувати «вірус, стій — раз, два!». Але це нічого не змінить, якщо з початку навчання почнуть хворіти діти та педагоги, а школи знову зачиняться на карантин. Бо передвісників повного зняття карантину, судячи з росту кількості виявлених хворих, я поки що не бачу і впевнена, що до початку навчального року мало що зміниться на краще.

Тому наразі в громадськості є два варіанти:
1) стати «в позу страуса» і розслабитись, всіляко себе заспокоюючи;
2) шукати шляхи вирішення проблеми і діяти.

То що? Який вибираєте?