Хто тільки не намагався вирішити «ребус Зеленського», тобто зрозуміти, чому значна кількість людей повірила в його образ, і продовжує вірити до сих пір, хоча вже й не у такій кількості.
Не претендуючи на вичерпну відповідь припустив би, що ми маємо справу з класичною історією недолюблених людей.
В принципі, більшість з нас недоотримує цього почуття. Не всі вирішують для себе подивитися цій внутрішній болі у вічі. І особливо це стосується представників нинішнього старшого і середнього поколінь.
Якщо також брати до уваги думку психологів про те, що українці дотепер залишаються людьми інфантильними, незалежно від віку, то картина виглядає завершеною. Вся ця сліпа віра, фіксація на голограмі, впертість — спроба заповнити внутрішній вакуум. Бо, з одного боку, не сформована зрілість, а значит почуття відповідальності, а з іншого — так хочеться думати, що ти комусь потрібен, і хтось, як чарівник, за якого ми в дитинстві сприймаємо батька або матір, вирішить всі проблеми.
Власне, весь феномен Зеленського у тому, що він транслює цю теплоту і опіку.
На сьогоднішній день, треба визнати, найбільш поширеною професією мали б бути фахівці, які допомагають розбиратися з ворохом застарілих сімейних проблем, зокрема тих, що тягнуться з дитинства.
На жаль, цьому аспекту наших політичних та економічних трудношів приділяється критично недостатньо уваги.
