У найбільш актуальних питаннях січневого українського порядку денного — вступі у силу положень мовного законодавства, тарифній проблемі та інформації про намір купувати газ напряму у Росії — яскраво проявилося те, що у майбутньому в українській політиці ніяких напівтонів бути не може.
Це «Слуги» і влада в цілому, в рамках своєї політичної майстерності, оскільки вже встигли побути соціалістами, центристами і лібертарианцями, зайняли позицію «трішечки вагітних», ні за, ні проти. Звичка до патологічної брехні та маніпуляцій їм іншого і не залишає.
А щодо справжніх, реальних гравців, то тут все як і бувало раніше. Ти або за газову незалежність від агресора, або за кабалу. Ти або за відродження української, або тобі байдуже.
І це так просто, насправді. І це працює і в багатьох інших питаннях — обороноздатності, культурі, зовнішній політиці.
Помітно на цьому тлі відмовчуються так звані політики другого ешелону, або ті, що претендують на цей статус. Мовчазні спостерігачі, чи співучасники.
Тому, коли виборцям знову пропонуватимуть проголосувати за когось «поміркованого», «господарника», якусь особистість, тіньовою стороною яких є сталі, давні та міцні зв'язки з олігархами і чинною владою, треба розуміти, що це також один з варіантів можливо більш м'яких, але все ж поступок Росії.
Може бути лише незалежна, європейська Україна. Або колонія. Третього не дано. Принаймні на даному етапі, за такої шаленої активності проросійських проектів і Кремля.