Чи може одного дня виявитися так, що реальним президентом, «верховним правителем» України виявиться Путін, а не Зеленський, якого просто поставлять перед цим фактом? І змусять догравати роль у якості вже повної маріонетки.

На жаль, це можливо, і алгоритм розвитку ситуації не складно уявити.

За умови послаблення центральної влади, не формального, а сутнісного, браку не лише політичної, але й суто людської волі, на тлі її безхарактерності, автоматично підніматиметься вага місцевих еліт. Про ключових олігархів, які і так контролюють цілі регіони, або сектори економіки, не варто зайвий раз і нагадувати.

Всі ці групи цілком можуть стати контрагентами Кремля в Україні, вирішуючи свої питання з ним напряму. Поза всяким сумнівом, у Росії є ресурси та різного роду мотивуючи засоби, щоб таку взаємодію стимулювати.

Слід не забувати, що одним з інструментів щоб «качнути» Україну було ухвалення «звернень» до Києва місцевими радами з вимогами «більших прав». Депутатів купували за гроші. Такі випадки мали місце у 15-16 роках, і не лише на Сході.

Намагаючись зараз створити «платформу» для діалогу з ОРДЛО влада дає ще один привід для запуску таких процесів. Якщо буде діалог з ОРДЛО, то чому з Закарпаттям, Галичиною або Бесарабією його теж не може бути?

Розкол, не юридичний, а фактичний, України на дрібні шматки, удільні князівства, як в серіалі «Слуга народу» — зараз ця загроза реалістична.

Розігрувати карту конфліктів і регіональних ідентичностей — це те, що Кремль намагається робити в Україні давно. І якщо раніше був центр, готовий цьому опиратись, і якось домовлятись з клановими «вождями», якби з-зовні це не виглядало некрасиво, то тепер на цьому місті гуляє вітер.

Якщо Зеленський плазує перед Путіним, то навіщо місцевим кланам вигадувати велосипед. Вони робитимуть те саме.