Чим ближче дата 9 грудня, тим менше сенсу обговорювати майбутню Нормандську зустріч.

Те що Зеленському окреслили «червоні лінії», і зробили це спільно партії, лідери яких протягом тривалого часу були жорсткими опонентами — дуже добре. Те, що це зробили парламентські політичні сили — добре тим більше. Те, що активна частина суспільства не хоче і не буде миритися зі здачею національних інтересів — очікувано і слушно.

Проте, щодо порядку денного переговорів, нас очевидно водять за ніс, і це саме те, що Зеленський звик робити, і що у нього виходить найкраще.

Доречно згадати вислів, який чи то належить, чи то приписується Аль Капоне. Якщо твої друзі схиляють тебе до переговорів з ворогом, значить вони з ним вже про все домовились.

Україна судячи з усього вже погодилась купувати російський газ, відбуваються спроби звільнити управлінську команду Нафтогазу. Але ж фак! Зустріч у Парижі — це безпековий формат, покликаний змусити Путіна прибратися геть, а не для того, щоб заглотувати його наживку! А те, що газову угоду «освятять» саме в Парижі або у контексті цих перемовин — майже не викликає сумніву.

Зустріч тет а тет Зеленського з Путіним скоріше за все відбудеться, але про що крім газу на ній йтиме мова. Обмін полоненими? Серйозно? Для Путіна — це не те питання, заради якого він зустрічатиметься. Очевидно, що йтиметься про стратегічні речі, які від нас тримають в таємниці.

І приховуватись тут може лише одне — зміна геополітичного курсу.

Якщо Зеленський так сильно хотів Нормандської зустрічі, але до сих пір внятно не артикулював для чого, а навіть кволо говорячи про перспективи Донбасу не вживає слів «агресія», не вимагає введення миротворців тощо, то це означає лише одне — зміст зустрічі давно відомий, а нас просто найобують.

Стосовно чого більш конкретно — дізнаємось невдовзі.