Можна зрозуміти Зеленського. Уявімо, що після його фіаско у Давосі, 24 січня туди прибув би Порошенко. Провів би свої зустрічі, дав би коментарі. Їх би порівняли. Боюся, у такому випадку волання голого короля-віслюка було б чути навіть з Ізраїлю.

Бо поки він там бігав за Путіним намагаючись вмовити того на зустріч, поки він потрапляє у факап за факапом у міжнародній політиці і у економіці, Порошенко просто фахово робить те що вміє. Це неймовірно дратує.

Тому кероване по дзвінку з Банкової ДБР складає графік допитів, який співпадає з графіком його міжнародних візитів.

Хоч здавалося б, посилення української позиції у світі — це добре, і тут не мало б бути місця політичним ревнощам.

Але не у ситуації, коли ти сам вже домовився або маєш надію домовитись з агресором, думаєш перетворити довірену тобі країну знову на колонію, і залишитись при цьому найвеличнішим нелохом. Тоді й ДБР поволі перетворюється на філіал ФСБ, адже всі так звані провадження дивним чином вигідні Росії та абсурдні з точки зору національної безпеки України.

Зеленському варто висушити панталони, і перестати боятись навіть заочної дискусії або порівняння з Порошенком. І зрозуміти, що «злити» по-тихому Україну все одно не вийде.

В даному контексті цікавить ще одне питання. На тлі повної дискредитації та політизації ДБР (фігуранти розмов Труби все ще при посадах) — як скоро зламається офігіватор в іноземних посольствах в Україні. Бо на так званих антикорупціонерів надії як не було, так і немає.