Нові дані оголошені після публікації звіту з активних заходів РФ у комітеті з розвідки Сенату США досить таки гучні. По-перше, помічник політтехнолога Манафорта з українським і російським громадянством Костянтин Килимник прямо названий офіцером російської розвідки (працював у Московському відділенні Міжнародного Республіканського інституту з 1995 по 2005 рік де і міг бути завербований). Сам звіт можна переглянути за посиланням (обережно, більше 900 сторінок).
Від Килимника в українській політиці розходяться цілі павутини з високих зв'язків. Протягом 2005-2015 років Килимник виконував функції керівника київського офісу Пола Манафорта. Сам же Манафорт на той момент укріплював зв'язки між своїм наймачем — російським олігархом Дерипаскою та українськими проросійськими олігархами, Ахметовим, Льовочкіним та Фірташем. У той же час, за даними взлому матеріалів посольства КНР у Москві, вчиненого 2014 року хакерами Russian Cyber Alliance, випливає безпосередня залежність структур Дерипаски, зокрема холдингу «РусАл» від ФСБ РФ і фактична діяльність його підлеглих в інтересах спецслужби.
Між іншим, з того самого виливу витікає так само і робота в інтересах «РусАлу» керівника Служби зовнішньої розвідки України часів Януковича Миколи Маломужа. Але це так, квіточки. Ми усі з вами усвідомлюємо, що проросійські діячі і політики діють як проросійські, комунікують з РФ і отримують від неї ресурси.
Набагато цікавіші речі в звіті стосуються не дуже-то і проросійських діячів, Юрія Луценка і Віталія Кличка. По-перше, в докладі значиться, що Льовочкін оплачував послуги протеже Килимника Паттена Кличку під час виборів мера Києва 2015 року і продовжував цю співпрацю і згодом. Згодом, в 2016 році спільно з Паттеном Килимник буде проводити соціологічне дослідження на предмет можливості створення нової політичної партії на чолі з Юрієм Луценком, Віталієм Кличком та ще двома політиками. Спонсором дослідження виступив Сергій Льовочкін, а фактична мета політичної сили була у просуванні ідеї врегулювання конфлікту на Донбасі, яка мала російське походження. Ця ідея полягає у створенні Донецької автономної республіки в складі України, з повноваженнями подібними до АР Крим до окупації. На практиці це мало дати можливість для інфільтрації в українську політику ще більшої кількості проросійських сил через владні органи новоствореної республіки, додатково виступити фактором політичного розколу в Україні та збереження впливу РФ на процеси.
З 2017 по 2019 року Килимник застосовував твіттер-акаунти сторонніх осіб для просування в соцмережах меседжів про втручання України у вибори в США, з критикою аналогічних досліджень проти активних дій РФ 2016 року.
24 липня 2017 року нардеп Андрій Деркач надіслав Юрію Луценку листа з закликом розслідувати втручання в вибори в США з боку України. Де-факто на той момент така теза виглядала як інформаційна спецоперація з боку РФ, втім вона того ж року була підсилена і виходом колонки екс-співробітника посольства України в США Андрія Теліженка.
Вже згодом усі троє, Луценко, Деркач і Теліженко стануть коментаторами однієї і тієї ж теми, «втручання України у вибори в США» а також ідеї про корупційну складову у діяльності Байдена в Україні. При цьому, Луценко виступає максимально обережно, допускаючи лише приховані кивки на бік наративів які відверто просуваються Деркачем і Теліженком. Але певні заяви, приміром, на користь справжності плівок Деркача-Кулика він все-таки зробив, тож його позиція в цій історії досить однозначна.
В українському сегменті інформаційного поля тема з гіпотетичним втручанням у вибори почала масово розкручуватися з інтерв'ю того-таки Юрія Луценка виданню The Hill з критикою Марі Йовановіч і фактичним повторенням тез Деркача і Теліженка висловлених раніше, про втручання України у вибори на користь Демократичної партії США.
Так само ще в часи пізнього правління Порошенка Луценко створює під прокурора Кулика закритий департамент Генпрокуратури, з обмеженими можливостями за контролем його діяльності. Трохи пізніше Кулик встигне прославитися у якості одіозного прокурора групи впливу Коломойського та взяти безпосередню участь у публікації плівок від вже згаданого Деркача, нещодавно визнаного контррозвідкою США агентом РФ.
Головні висновки з цієї історії робити поки рано, оскільки однозначно вона ще не завершена. Однак зробити проміжні ми цілком вправі. РФ вже навчилася діяти в Україні руками політиків, від яких ми цього зовсім не очікували і навіть заносили їх до патріотичного політикуму. По-друге, значна кількість надважливих російських активних дій з боку спецслужб проходять під чужим прапором — чи-то нібито руками США, чи-то нібито руками українських еліт. Надалі усвідомлення цієї загрози буде ледве не ключовим фактором збереження стосунків України зі США. Вибори в США вже невдовзі, тож пік протистояння вже наближається.