Формула успіху командира: складний баланс лідерства та менеджменту...
Від початку російської агресії проти України у військових професійних колах триває дискусія щодо ключових аспектів якими повинен бути наділений командир для якісної підготовки підпорядкованого підрозділу та успішне виконання місії. Найбільше побутують тези, що ефективний менеджмент — запорука успіху командира, адже процеси упорядковані, «побутові» накази командування виконуються своєчасно, а командир, за потреби, завжди може зібрати підлеглих разом, щоб довести щось. Як правило, така ідея є досить поширеною у війську і її називають «повсякденна діяльність».
Паралельним курсом розвивається ідея важливості лідерства, як визначальної функції для командира, підрозділ якого виконує бойову місію на полі бою. Проте більшість військових, ототожнює ці поняття та не вбачає ніякої різниці між управлінням і лідерством. Тому, якщо Ви запитаєте офіцерів або сержантів чи розуміють вони відмінність управління від лідерства, то почуєте, що ніякої принципової різниці немає.
В результаті виникають численні суперечки і протиріччя між твердженнями, які породжують плутанину понять, і що найгірше — серйозну дезорієнтовують молодь у війську, яка не розуміє ким краще бути — ефективним менеджером чи візійним лідером. А можливо першим та другим одночасно? Багато запитань без відповідей... То ж давайте розбиратися.
Пропоную ненадовго зануритись у теорію і практику лідерства різних сфер суспільного життя. Що таке лідерство та управління? В чому відмінність між цими поняттями? Що і коли важливіше для командира підрозділу?
«Лідерство та управління» — це два різні поняття, але більшість людей не розуміють відмінності між ними. У лідерстві немає нічого містичного і загадкового. Воно не стосується харизми та інших екзотичних якостей особистості. Лідерами стають не лише обрані. Лідерство не обов'язково важливіше за управління, і це взагалі не тотожні поняття, вважає професор Гарвардської школи бізнесу — Джон Коттер. На його думку, лідерство та управління — дві окремі системи дій, які доповнюють одна одну. Кожна має свою функцію і характерні види діяльності. Але обидві системи необхідні для досягнення успіхів в сучасному все більш складному та мінливому світі.
Безліч досліджень показують, що великі організації у світі, мають багато управлінців, але мало лідерів. Сучасні тенденції розвитку лідерства демонструють, що цим організаціям треба розвивати у своїх працівників здатність до лідерства. Відомі світові компанії вже давно займаються пошуком людей з лідерським потенціалом і надають їм кар'єрні можливості, щоб максимально швидко розкрити їхній потенціал. Проте, розвиваючи у своїх працівників здатність до лідерства, керівники організацій мають пам'ятати, що сильний лідер за слабкого керівного складу — це не краще, а іноді навіть гірше, ніж навпаки.
Отже, запорукою успіху буде складний баланс між сильним лідерством та ефективним управлінням. Вміння управляти полягає у спроможності долати труднощі, що виникають на шляху діяльності та розвитку організації (підрозділу). Мистецтво управління складається з теорії та методики, які у світі почали розробляти у XX столітті, коли почали з'являтися перші великі організації. Без грамотного управління у великих організаціях з'являється хаос і вони з часом припиняють своє існування. А ефективний управлінець знає, як побудувати структуру і систематизувати всі процеси та збалансувати діяльність організації (підрозділу).
Натомість мистецтво лідерства полягає у здатності правильно та вигідно для організації (підрозділу) скористатися змінами. Вагомість лідерства збільшується, зокрема, через високу конкуренцію і нестабільність сучасного світу.
У військовому середовищі, лідерство відіграє ще більш вагомішу роль, аніж у цивільних організаціях, оскільки від лідера та його дій залежить життя людей та успіх виконання поставленої місії. У мирний час армія може залишатися в нормальному бойовому стані, якщо існує грамотне управління на всіх щаблях ієрархії з лідером на найвищому рівні. Однак, під час військової місії, армія потребує ефективних лідерів на всіх рівнях, котрі зможуть повести підлеглих у бій та перемагати. Адже до сьогодні ще ніхто не вигадав спосіб, як треба «управляти» людьми, щоб вони самі кидалися в бій. Проте існує безліч прикладів, коли військовий підрозділ очолюваний лідером, здатний мотивувати та надихати бойову команду, стрімко і натхненно йде в атаку і успішно виконує бойові завдання.
Розглянемо детально один із бойових епізодів АТО (Антитерористична операція) семирічної давності, який демонструє значення лідерства під час виконання підрозділом військової місії. Одним із найбільш яскравих прикладів прояву лідерства на полі бою є Вадим Сухаревський, котрий безперечно увійде в новітню українську історію, як командир, підрозділ котрого здійснив перший постріл в противника під час бойових діях на Сході України.
13.04.2014 році, відбувся перший бій в якому українські воїни відбили атаку російської диверсійно-розвідувальної групи терориста І. Гіркіна. Це відбулось не за наказом, а навпаки — всупереч, адже наказ від командування був «вогонь не відкривати». Вадим Сухаревський – офіцер, воїн, який взяв на себе відповідальність і став першим українським військовослужбовцем під час АТО, котрий відкрив вогонь у ворога.
У квітні 2014 року Вадим Сухаревський — командир 3-ї роти 80-ї аеромобільної бригади, отримав наказ разом із своїм підрозділом висунутись в бік Слов'янська, де розпочиналась Антитерористична операція. В той самий час, неподалік села Семенівка, відбувся напад російських терористів на групу спецпідрозділу «Альфа» Служби безпеки України. В. Сухаревський зі своїми побратимами знаходився поряд, почувши, як бойовики відкрили вогонь в бік українських спецслужбовців, поранили кількох і почали наближатись до них, щоб взяти у полон, офіцер прийняв рішення вступити в бій, фактично порушивши наказ командування — «не відкривати вогонь першим, щоб не провокувати». Проявлена рішучість, холоднокровність та розсудливість, дозволили врятував життя бійців спецпідрозділу. В складних умовах, завдяки твердому характеру та ефективному лідерству Вадима Сухаревського - було врятовано інший підрозділ від загибелі в умовах, коли ніхто не наважувався стріляти.
До цього епізоду, українські військові ще жодного разу «відкрито» не вели вогонь в бік противника, адже існувала заборона на застосування зброї, «щоб не провокувати противника». Підрозділ Сухаревського теж отримав наказ — ні в якому разі без команди не відкривати вогонь. У час масової дезорганізації, хаосу та відсутності сталого управління у вищих щаблях військового керівництва, він чітко усвідомлював, що які б не були наслідки, та все ж відповідальність за загибель побратимів лежатиме на ньому. Тому, В. Сухаревський без роздумів віддав наказ — висунутись на бойових машинах вперед, а сам зайняв місце кулеметника в першій машині. Вогонь на ураження російських терористів він відкрив особисто, щоб відповідальність за прийняте рішення, лежала виключно на ньому.
Цей приклад демонструє лідерство в основі якого лежить характер, проявлений військовим лідером у критично-важливий момент місії. Без перебільшення можна стверджувати, що лідерство Сухаревського не лише визначило хід поточного бою, але й вплинуло більш глобально, «розв'язавши» морально руки решті командирам української армії.
По-перше, терористи отримали чіткий сигнал, що в українському війську є лідери, спроможні приймати рішення та віддавати накази, коли цього вимагає ситуація. Це створило психологічний тиск на окупантів, адже до цього епізоду терористам абсолютно легко вдавалося захоплювати важливі об'єкти та значну територію нашої країни.
По-друге, проявлене лідерство В. Сухаревського, додало рішучості та впевненості командуванню, бо в період, коли попереднє вище політичне керівництво — втекло, а нове ще не сформувалося, військові не наважувались брати на себе відповідальність і, здебільшого, діяли нерішуче. Не в останню чергу, наслідком зволікань політиків, ефективно скористалася Росія, яка безперешкодно анексувала півострів Крим та значну територію Донбасу.
По-третє, приклад Вадима Сухаревського демонструє нам важливість лідерства у найбільш відповідальний для військової місії момент. Хороші управлінці добре проявляють себе у спокійних ситуаціях, але коли середовище стає мінливим і непередбачуваним, а процес ухвалення рішень пришвидшуються в рази, то на перший план виходить характер та рішучість лідера, а також довіра, сформована командиром в команді, ще до початку військової місії, що й доводить даний епізод.
Порівнюючи управління і лідерство у військовій сфері, ключовою відмінністю є наявність у лідера військового підрозділу не лише набору навичок для ефективного менеджменту у повсякденній діяльності, а й набору чеснот, які дозволяють йому надихнути підлеглих йти у бій, «заразити» ідеєю, яка вмотивовує ризикувати життям заради цієї ідеї.
Дві різні функції — здатність долати труднощі та здатність швидко адаптуватися до змін — і визначають види діяльності, які властиві управлінню та лідерству у військовому середовищі. То ж секретом успіху сучасного командира, буде складний баланс ефективного менеджменту та лідерства.