Сьогодні деякі любителі української історії доводять, що беклярбек Золотої Орди – Мамай є українським національним героєм. Хто він такий і на що спирається така версія, розглянемо нижче.
Мамай Алаш Кият (1335 – 1380) – військовий діяч з половецького роду. Відношення до релігії: ісмаілізм (шиітська гілка ісламу). При ньому змінилося декілька ханів. Сам він ханом не міг бути, оскільки не був чингізидом (потомком Чингізхана), однак претендував на владу шляхом спроби самопроголошення себе ханом, або спроб посадити на трон свого ставленика. Тож з огляду на закони Золотої Орди та з точки зору правлячих кіл Східної Європи вважався заколотником, який за будь-як ціну прагнув влади.
В той час як столицею Золотої Орди було місто Сарай-Бату (територія нинішньої Астраханської обл. РФ), родовим помістям Мамая був Крим. У протистоянні з Ордою Мамай захопив м. Азов, і за підтримки Литовського князівства встановив свій контроль над південною частиною Золотої Орди. У 1378 році біля річки Вожа (рязанські землі) він зазнав поразки від об'єднаних військ князів Москви, Володимира, Новгорода і Серпухова. У 1378 році Мамай під час карального походу в Рязанське князівство спустошив Переяслав-Рязанський.
Після смерті хана Узбека московський князь Дмітрій Іванович взяв ярлик у Мамая, а не у нового законного правителя Орди Тохтамиша. А коли хан Тохтамиш завдав поразки війську Мамая, московський князь вирішив, що це дає можливість припинити виплату данини для Мамая і випросив ярлик у Тохтамиша, почавши платити йому данину. В результаті Мамай вирішив покарати московитів, про що літописець пише так: «Оканный же Мамай, разгорд вся мнѣвъ себе аки царя, начатъ злый съветъ творити, тѣмныя своа князи поганыя звати. И рече имъ: „По-идемь на рускаго князя и на всю силу рускую, яко же при Батыи было — крестьяньство потяряемъ, и церкви божиа попалимъ, и кровь ихъ прольемь, и законы ихъ погубимь“. Однак в Куликовській битві 1380р. Мамай зазнав поразки. Тоді Дмітрій, вирішивши, що за поразку Мамая Тохтамиш перед ним у боргу, відмовився платити і Тохтамишу, в результаті чого той у 1382р. спалив і пограбував Москву, змусивши московитів відновити оплату, а після цього хан Тохтамиш з допомогою Тамерлана розбив рештки війська Мамая біля р. Калка, де Мамай і був убитий.
Ось така коротка історія його життя. Ті, хто вважає його національним героєм, не можуть відповісти на питання : що такого особливого зробив Мамай для Русі і русичів, аби вважатись національним героєм? Невже у його політиці і вчинках рухала любов до Русі і наших предків?
Тепер перейдемо до аргументації двох поглядів на це питання.
1. Деякі російські любителі історії (будівельник Ю. Абарін або математик А. Фоменко), а за ними і деякі українські поціновувачі їхніх досліджень, стверджують, що, для прикладу, у Куликовській битві на боці Мамая брали участь наші предки (цитата: „Войска Мамая состояли из восточных славян Великого княжества литовского, то есть из современных русских украинских и белорусских территорий, а также из армян черкесов, и крымских генуэзских наемников“).
Проте літопис нам вказує, що це військо складалось: „съ всѣми князи Ординьскими и со всею силою Татарьскою и Половецкою. Наипаче же к симъ многи рати понаимовалъ: Бесермены и Армены, Ѳрязы и Черкасы и Буртасы, с нимъ же вкупѣ въ единои мысли и князь велики Литовъскыи Ягаило Олгердовичь со всею силою Литовъскою и Лятьскою, с ними же въ единачествѣ и князь Олегъ Ивановичь Рязанъскыи“.
Оскільки частина Русі тоді була у складі Литовського князівства, то можна припустити, що у складі литовської частини військ Мамая була якась частина східних слов'ян, але це лише припущення, бо невідомо – який відсоток литовських військ був у загальній кількості армії Мамая, тим паче нічого не відомо про кількість наших предків у том відсотку, бо документальних відомостей про це нема.
2. В українській статті Вікіпедії „Мамай (темник)“ сказано, що беклярбек Мамай був пращуром українського шляхетського роду Глинських. Тут слід зауважити, що Вікіпедія (Вільна енциклопедія) – це не першоджерело, а інтернет-ресурс, де кожен з зареєстрованих може розміщувати там свої статті інформаційного характеру, як і змінювати чи доповнювати чужі статті. Там же наводиться і родовід Мамая по одній з ліній: Мансур Кият – Олекса — Іван Глинський — Анастасія Острозька – Борис — Федір — Семен – Федір — Богдан Глинський (Один з перших провідників козацьких загонів у землях Великого князівства Литовського).
В іншій статті Вікіпедії (Глинські) розміщений інший, більш довший родовід, що складається з сорока осіб.
Якщо вважати цей чи інший родовід правдивим, то знову ж таки залишається питання без відповіді: яким чином сам родовід може бути причиною возвеличення далекого пращура одного з багатьох родів у ранг героя цілої нації?
Також є інформація, нібито внуком Мамая був Олекса, який через митрополита Кіпріана прийняв християнство, але у достовірних прижиттєвих джерелах відомості про нього відсутні. Лише у 16 столітті був виданий „Подлинный родослов Глинских князей“, але відношення до його змісту було настільки критичним, що родовід від Мамая не включили у склад „Государева родословца“. (1555р.) Там були певні нестиковки і помилки, наприклад, коли діти Мамая називались „царського роду“, тобто чингізідами, що не відповідало дійсності.
До речі, саме родинні зв'язки Глинських з московським царем є однією з причин неприйняття версії родоводу від Мамая, бо на росії усі знатні роди чітко зафіксовані у розділі „Государев родословець“ Бархатної книги, оновлення 1687р. (родоводу найбільш знатних боярських і дворянських прізвищ Московії), але, незважаючи на те, що Глинські були у родинних стосунках з московським царем Іваном Грозним, відомості про родовід від беклярбека Мамая там відсутні.
За такою логікою Мамая і московити можуть зробити національним героєм, зважаючи на те, що матір'ю Івана Грозного була Олена Глинська.
Під час громадянської війни на Черкащині серед гайдамаків Холодного Яру було три отамани, які носили псевдоніми Мамай, хоча насправді вони мали інші прізвища, і навіть сьогодні у ЗСУ є захисники з цим прізвиськом. Вивчаючи прізвисько „мамай“, дослідники Д. Щербаківський, С. Бушак., П. Білецький. писали, що це половецько-татарське ім'я походить від ідолів-захисників на вершинах курганів, яких в давнину називали мамаями, що було синонімом слів „козак“, „гайдамака“, „розбишака“, „заопорожець“, тому багато українців давнини і сучасності з іншими прізвищами називали себе мамаями, чий образ на їхню думку уособлював народну силу духу та незламність волі в боротьбі з поневолювачами.
Цей образ відбився у так званих „мамайських картинах“, які були особливо популярні у XIX ст. і мали багато різних назв («Козак-запорожець», «Козак-бандурист» і т.п.) Д. Щербаківський вважав, що саме часи гайдамаччини безіменному козаку-бандуристу, у «якого ім'я було не одно, а єсть їх до ката„, додали ім'я «Мамай», — ім'я, яке перейшло потім і на копії старих картин козака — бандуриста і закріплено за всіма взагалі варіантами цієї картини. Цитата: «Річ у тім, що ці народні картини дістали назву „Козак Мамай“ лише завдяки тому, що саме так було підписано персонажа на деяких з них. Отже, справді невідомо, чи взагалі ці картини називалися в народі „Козак Мамай“. В тринадцяти випадках помічено, що підписи на самій картині й тексти, додані знизу зображення дозволяють інакше номінувати головного персонажа і відповідно самі картини.»
З великого різномаїття подібних картин небагато мали назву «мамай», більшість були або безіменними або іншу назву, тому мамайська назва таких картин закріпилась пізніше. Тож вважається, що“ Козак Мамай»- традиційна назва української картини, відомої в багатьох варіантах: «Козак –душа правдивая», «Козак — бандурист» тощо, а ім'я Мамай не пов'язано з певною особою, а є назвиськом козака (з ХVІІІ ст. – гайдамаки) взагалі. Цей образ відбився у фольклорі: легендах, переказах, приказках, а у 2003 році режисер Олесь Санін зняв художній фільм «Мамай», який не має нічого спільного з беклярбеком Мамаєм.
Так звані «мамайські картини», як і родовід Глинських, використав українофоб Олесь Бузина. У 1999 році Бузина у коментарі газеті «День» заявив: «Моим идеалом является возрождение Российской империи, а я вынужден приспосабливаться к безобразным условиям розбудовы независимой Украины». Він займав четверте місце у проросійській партії «Русский блок» на виборах до ВР у 2014р., тому його часто цитували кремлівські пропагандисти і у якості критика України запрошували на свої політичні ток-шоу.
Так от, у своїй статті «Татары – предки украинцев», він зробив висновок: «Корни современной Украины нужно искать не в Киевской Руси, а в Золотой Орде». Оскільки він був на службі кремлівської пропаганди, його не хвилювали татарські (поряд з угро-фінськими) корені росіян, що підтверджується рядом фактів з історії, археології, фольклору а також тюркізмів у російські мові і т.п. До речі, він у своєму примітивізмі дійшов до того, що як доказ своїх вигадок, писав, що українське слово «батько» нібито походить від хана Батия, і що у мові його російських хазяїв такого слова нема. Насправді східнослов'янське слово «батько» походить від праслав'янського «батя», «батенька», яке (крім слова «отец») є і в російській мові. При цьому кремлівського прихвостня (земля йому скловатою) ніколи не хвилювали татарські слова у мові його кураторів, — слова, які мають зовсім інші відповідники в українській мові (башмак, балда, карман, очаг, чалый, амбар, бугор, сазан, таракан, сундук, урюк, утюг, чубук, башлык, чердак, изюм, шалаш, кутерьма, каланча, лошадь, деньга, тамга, барыш, жемчуг, хозяин, кирпич, лачуга, изумруд, ревень, тесьма, тулуп, чулок, бадья ........ )
У словнику тюркських слів у російській мові, складеному Є. Н. Шиповою ("Словарь тюркизмов в русском языке"), налічується 2000 тюркізмів, хоча насправді їх значно більше.
Отож, вчепившись до слова "батько" і придумавши його походження, Бузину не хвилювало, що, порівняно з українською і білоруською, російська мова має найвищу концентрацію тюркізмів. Невже він про це не знав, при тому, що цей виродок після закінчення Київського університету мав спеціальність "викладач російської мови та літератури". Просто його праця на кремлівську пропаганду змушувала закривати очі на російську тематику і займатися виключно паплюжництвом всього українського. Так само у контексті версії з Мамаєм, Бузину не хвилювала московська родова гілка Глинських, яку разом зі своїми братами започаткував Михайло Львович Глинський, і де дочка Олена одного з братів – Івана, стала дружиною московського царя Василія III Івановича і матір'ю Івана IV. Та й взагалі, є досить примітивним на основі якоїсь з гілок родоводу певної особи робити висновки про корені цілої нації.
Мамаєм себе називав і Богдан Федорович Глинський — один з перших провідників козацьких загонів у землях Великого князівства Литовського. Дехто вважає, що саме він міг бути прототипом популярних у свій час так званих мамайських картин, у яких багато назв, де найпопулярніша — "Козак Мамай".
Отож, ми розглянули тут різні версії і гіпотези, з яких видно, що питання родоводу Глинських від Мамая є неоднозначним. Особисто я гіпотетично припускаю, що описаний родовід Глинських може бути правдивим, однак я повторю питання, поставлені на початку статті:
Невже політикою і вчинками Мамая рухала його любов до Русі і русичів? Що такого особливого зробив беклярбек Мамай для Русі і наших предків, аби вважатись українським національним героєм?