За високими горами та глибокими морями, серед широких долин та розлогих річок, в тридесятому царстві та тридев`яносто п`ятому офшорному господарстві існує дивовижна країна Велюрія. Країна, в якій здійснюються найзаповітніші мрії, досягаються найкарколомніші цілі та втілюються найнесподіваніші фантазії. Без жодних табу. Не вірите? Постійні відвідувачі ресторану «Велюр» вам не дадуть збрехати.

З давніх-давен править там дуже мудрий та справедливий цар. Ну як з давніх-давен – один рік точно. Та й мудрий чисто фізіологічно, бо має чим думати. І як найсправедливіший, може чергове судове впровадження проти вас взяти і просто не відкрити. Чи на брифінг із Аваковим візьме та й не прийде. Корочє, цар не цар, а такий собі знатний та нєугамонний царьок. Прі том, вєсьма прікольний, веселий, але недавно спантеличив усіх фразою, що чесний та порядний. Це він так бува жартує.

Є, правда, одна біда чорна – мучить цього царя хвороба страшна і підступна. Алергія... Алергія на порох. Та так мучить, що не допомагають ні курорти оманські, ні буковелі карпатські. Яке тільки зілля не нюхали! До яких тільки відьмаків та шептух не звертались! Усі пробували лікувать – і Богдан, і Рябошапка, і Венедіктова зараз стогне. Що тільки здуру не робили! І аналізи в пробірочку здавали, і на стадіоні обіцяночки волали, біцуху й прес на камеру качали – тхне йому отим клятим порохом і все. Хоч спецназ ДБР викликай та Музей Гончара громи. Коломойський навіть свого пуделя давав гладити. Але той починав матюкатись, кусатись й ставало тільки гірше. Ще, не приведи Господи, від якогось бужанського сказу потім щеплення робити. От, клята алергія, побий її грім!

Але то все проблеми вінценосні – для простолюду незбагненні. Й нафік плебсу не потрібні. Адже Велюрія – країна невимовного щастя та загального благоденства. В якій у мирі та злагоді процвітають два абсолютно рівноправні народи – рішали та лошари. Якщо ти не брат Єрмака, у «Велюрах» не їси, то вгадай до якого народу належиш ти, убогий та нікчемний нєудачнік?

Бо скільки б не було продано посад та осідлано схем – немає в цій прекрасній країні корупції. Й скільки б корєшів та дружбанів не зайняли теплі місця у владі – не існує у Велюрії ніякого кумівства. Скільки б не загинуло людей на фронті – не відає ніхто там про війну. Спитаєте, як це у них так виходить бездоганно вирішувати проблеми? Все дуже просто – ЦЕ НЕ ПОКАЗУЮТЬ ПО ТЕЛЕВІЗОРУ. З`їли а, бєздарі?

Тільки тут у Велюрії можна стати найвеличнішим лідером сучасності та ефективним державним діячем, не маючи не лише знань, досвіду, команди та аналітичного й стратегічного мислення. Не лише будучи нулем в менеджменті, праві, економіці та гуманітарних науках. А й, навіть, не вміючи формулювати та висловлювати власні думки. «Сишиш! Ти чьо, самий умний?!!» – приклад стислого узагальненого змісту відповідей Серіалорождьонного на останній типу прес-конференції. Ти на каво батон крошиш? А шо ти мінє сдєлаєш? Бігус ти креативний!

Загадкова й дивна ця країна Велюрія. Лише тут відсутність досягнень називають видатними досягненнями, а зупинку реформ – прогресивними реформами. Заборону на виїзд з країни тут іменують «поверненням заробітчан додому», а ремонт ескалатора на київському залізничному вокзалі є проривом у будівництві транспортної інфраструктури держави. Відчайдушно планують будівництво тисяч кілометрів доріг, сотень мостів та трьох космодромів, не маючи ні бюджету, ні стратегії, ні інвесторів, ні клепки.

В цій країні мами дуже «любят скорасть», а собак можна виміняти на газ. Хами, невігласи та ґвалтівники є респектабельними законослухняними громадянами із бездоганними біографіями. Ба навіть депутатами – так сказать, цілими слугами народу. А музиканти-добровольці, військові медсестри та дитячі кардіологи є злочинцями-рецидивістами та найбільшою загрозою для існування суспільства.

Взірцем високої політики тут є не праці та життєві шляхи Нікколо Макіавеллі, Бенджаміна Франкліна чи, приміром, Маргарет Тетчер. А сценарії Кварталу-95, лестощі Єрмака, Шмигаля чи Мендель, на худий кінець.

Тільки в цій чудесній країні вільна поява в інформаційному просторі терористів Поклонської та Гіркіна називається – інтерв'ю. А виставка картин видатних художників прирівнюється до терористичного акту. Медведчук, Портнов та інші шарієподібні є найбільшими патріотами, а самостійні, активні та патріотичні громадяни – це «нігдє нє работающєє атрєбьє».

Виключно у цій країні відведення військ та здача Головним Єрмакокомандуючим власних територій сприяє закінченню війни. А захист української мови, культури, церкви та українського інформаційного простору – це розпалювання ворожнечі та ще один крок назустріч до кривавої «громадянської» бойні. Та що вже казати: ворог, що вбив тринадцять тисяч твоїх співгромадян, мільйони вигнав, загарбав твої території, ешелонами пакує в окуповану зону зброю, боєприпаси, ГСМ та гарматне м'ясо, є близькою й братньою тобі країною, з якою нам «нєчєва дєліть» і «ми адін народ». Доказано Ломаченко та Усиком. А ті, хто своїми тілами, долями та життями зупиняв просування броньованих армад вглиб країни, та й надалі готовий це робити – ті є маргіналами, «ваінствующім мєньшинством», що заробляє статки на війні.

Особливо кумарять еті... Ну, як їх? Ну, ці, що «тоже люді». Ах, да – дєвушки. Всі оці Софії Федини, Марусі Звіробій, Тетяни Чорновол, Яніни Соколови, Ярини Чорногуз, Юлії Кузьменки, Яни Дугарь. Вся оця бабська шобла. Ніякого абажанія і пієтєта до висшого общєства, до настаящіх хазяїв жизні. Шо вони собі вазамнілі? Вони даже шутку нармальну не можуть написати. А про якусь роль на сцені – я ваабщє малчю. А тут ще ця клята алергія. Є у когось шакаладка? Нема? Ну ета же нєвазможна тєрпєть! Ану всі не рєпєтіцию, бігом! Сьодня павтаряєм гасударствєнний гімн Вєлюрії. Да, как всігда – стоя возлє рояля. І так – началі:

Слався вєлікій наш малєнькій царь!

Вжарь ти баригам й чиновникам вжарь!

Щоб панімалі, хто главний в странє,

Хто кручє всєх і хто щас на канє.

І хай святиться це ім`я – Вован,

Перший й останній ти із могікан!

Свєт наше Сонце і наша Луна,

Й нашей душі одінока струна.

Всі хто твій врах, хай обернуться в тлєн,

Бо твоя сила вся вище калєн.

А всі хто люблять отчаянно Вофку,

Всі у подарок получать морковку.

Щоб та морковка їм нагадала

Творчєску страсть, що рояль той тєрзала.

(завіса, хтось невміло тарабанить по клавішам рояля)