Вася прокинувся дуже рано. Ну, не міг він довго спати, коли в країні відбувались такі проривні реформи та грандіозні перетворення. От і сьогодні він теж підірвався близько шостої. Першим ділом схопив смартфон, зайшов у додаток «Дія» та відіслав ранкову подяку Президенту Зеленському. У відповідь прийшов цьомчик і Вася замріяно відкинувся на подушці. «Не, спить, – із захопленням подумав він, – Не спить і думає про кожного… Про Україну!.. Він віддає своє життя і віддає всього себе заради нас…».

Від цих думок Вася енергійно вскочив на ноги і навстіж відчинив вікно в кімнаті. Із вулиці пахнуло ранковою прохолодою та веселими звуками телевізора: «…єслі ти от жизні ат сваєй устал – может би заглянєш в наш Вєчєрній Квартал!…». Все навколо оживало – країна бралась до праці. Починався ще один яскравий та неповторний день «Великого будівництва».

Поки на сковорідці шкварчав сніданок, Вася із зацікавленням переглядав останні новини: «Петру Порошенку проголосили черговий, вісімдесят другий вирок за мародерство і торгівлю на крові!». Вася посміхнувся та задоволено хмикнув. Він, як і вся тверезомисляча Україна, уважно слідкував за долею того, хто постійно ображав та витирав ноги об найвеличнішого українського лідера сучасності. За грати вічно п`яного Петра посадили ще весною. І з тих пір безперестанку спливали його все нові і нові мерзенні злочини. Зненацька виявилось, що вбивство брата і шоколадна змова зі стоматологічною мафією задля зараження всіх українців карієсом – це таки не найогидніші його вчинки. Цей жлоб і брехло, як його тільки земля носить, не лише крадькома торгував із Росією в Липецьку, але й таємно дозволив собі відкрити офшор у Панамі, тварь така. Адже, всім відомо, що відверто торгувати з Росією й відкривати офшори, задля ухиляння від податків, мають право лише чесні та порядні громадяни, а не такі цинічні істоти, як цей барига.

«Будь-яка робота, результатом якої є робота, вона завжди складна. Якщо Ви людина відповідальна – ця робота завжди відповідальна. Якщо ви бажаєте жити, то вам потрібні результати!» – Вася чи не щодня перед виходом з дому промовляв цю крилату фразу Президента, наче мантру. Ці слова мотивували його, надихали на нові звершення та наповнювали впевненістю, що він не лох.

Уже вибігаючи з під`їзда він помітив на лавці бабусю. Божий одуванчик баба Галя навзрид плакала, витираючи очі зеленим носовичком із вишитими на ньому двома яскраво-жовтими літерами.

– Бабгаля! Що сталось? – Вася зненацька, навіть, якось розхвилювався.

– Та от, пенсію щойно принесли, – у іншій руці баба Галя тримала товстеньку пачку тисячегривневих банкнот.

– Та хіба від такого плачуть? – Васі відлягло й він полегшено посміхнувся.

– Ти не понімаєш… Сам… Сам Зеленський щойно мені її приніс, – всхлипнула Бабгаля й ще сильніше заголосила од відчуття невимовного щастя.

Тут навіть Вася вже не витримав. До горла підкотився клубок, а на очі навернулись сльози хвилюючого захоплення. Як у Нього це виходить? І як Він тільки встигає? Адже, буквально на тому тижні Зеленський сам особисто приніс йому посилку з Укрпошти – перевіряв, як працює місцеве відділення. А минулого місяця Вася на власні очі бачив, як хлопці у сусідньому дворі ніяк не починали грати у футбол, бо години дві чемно чекали поки приїде Зеленський та перший буцне м`яча. От що значить всенародна любов та повага!

– Боже, як повезло Україні! Яке щастя, що він пішов у Президенти! – Бабгаля все не могла заспокоїтись і навіть не помітила, що спересердя сякає носа уже не в хусточку, а в пачку новеньких купюр.

А іще недавно перед президентськими виборами – Вася чудово пам`ятав той страшний та моторошний час – баба Галя за свою зубожілу пенсію не могла купити навіть якихось пів вареника. Тоді ніхто, крім Верещук, не чув і не бачив, як вона стоїть біля АТБ і прохає буквально декілька гривень на буханець хліба.

А тарифи? Хто колись міг подумати, що за комунальні послуги не лише не треба буде платити, але й держава навіть доплачуватиме за те, що ви користуєтесь газом та електрикою. А тепер уявіть, скільки крали на схемі «Роттердам +» ті шоколадні покидьки? Отож бо!

Вася змахнув зрадливу сльозу і завернув за ріг будинку. Там на стоянці біля свого тридцятилітнього BMW як завжди порався Юрєц.

– Зробимо їх разом! – привітався Вася.

– Зробимо їх знову! – не вилазячи з-під капота відповів той.

Юрєц був повідавшим жизнь простим в доску своїм парнєм. В перерві між п`янками та ремонтами своєї колимаги він таксував. І через це, до речі, просто бездоганно розбирався в політиці. Це він перший з двору написав у фейсбуці: «Це мій Президент! Я вірю йому і знаю, що він ніколи не скурвиться!». І не прогадав.

– Ти в курсі, що вчора в Україну приїжджав МВФ? Просити у нас гроші, – Юрєц завжди володів достовірною та перевіреною інсайдерською інформацією. Адже читав znaj.ua та дивився "1+1".

– Угадай куди Вова їх послав! – і Юрєц заржав так, ніби знову почув пісню «Горіла хата палала!», – А потім вручив їм лопату та заставив садити дерева. От, приколіст!

– А ти бачив як по всій країні повністю дороги відремонтували? – Васі теж дуже кортіло похвалитись хоч якоюсь обізнаністю.

– А то я не знаю. Із моєї красуні на цих дорогах у два рази менше деталей стало сипатись, ніж при злочинній владі, – Юрєц і тут був у курсі. Що ж поробиш: таксисти і політика наче створені одне для одного.

– Cześć! Masz dla mnie jakąś pracę? – високий худорлявий мужчина із затасканим рюкзаком та голодними очима з`явився поряд якось зненацька.

– Ні, ні, роботи ніякої нема! Закінчилась робота! Повертайтесь до своєї Польщі! – Юрєц вистрибнув йому напереріз та замахав руками. Мужчина втягнув голову в плечі і миттю щез, згубивши на асфальті об`яву «Робота в Україні».

– Задовбали вже ці поляки. Довели свою країну до ручки, а тепер поневіряються по заробітках… Уже третій сьогодні зранку! – Юрєц спересердя сплюнув.

Спостерігаючи за цим, Вася вкотре за сьогодні подякував про себе Президенту за кінець епохи бідності. Іноді він просто не вірив в реальність того, що відбувається і часто запитував себе: хто я? Але коли бачив біг-борди із надписами «Україна – це ти», то всі питання відразу ж відпадали.

От і сьогодні він із гордо піднятою головою крокував вулицею імені… а хрін його знає що то за вулиця. Це неважливо. Головне, що вона освітлена та заасфальтована. Крокував і бачив, як біля пам`ятника чи то Бандері, чи то Моторолі, цілувалась закохана пара.

«Як добре, що не має різниці біля якого пам`ятника ти чекаєш дівчину, в яку закоханий…», – Вася на мить аж замилувався. Як раптом…

– Порохобота!!! Живого порохобота впіймали!!! – кричали в кінці бульвару. Вася від несподіванки просто остовпів.

І вулиця, раптом, ожила. За якусь мить зі всіх сторін, зі всіх дворів на проїжджу частину висипав народ та стрімголов кинувся туди, звідки лунав крик.

Порохоботів вже давно ніхто не бачив. Вони щезли іще з президентських виборів. Хтось казав, що вони перевзулись, хтось – що вимерли. Найбільш божевільні до сих пір вірили в їх існування та марно намагались це доказати. І лише деякі старожили та вчергове перекуплений Арестович про них щось пам`ятали, розповідаючи журналістам одні і ті ж моторошні історії про ботоферми Порошенка.

Вася зірвався з місця і теж приєднався до натовпу. Поряд пробіг Юрєц із домкратом в руках та уже знайома закохана пара. «Дайте потримати його за горло!» – почувся ззаду окрик баби Галі, але він потонув у загальному гулі та сиренах поліцейських машин. Орли Авакова уже були тут як тут. І це вселяло неабияку впевненість.

Вася біг, а в голові роїлись думки вдячності. Вдячності Президенту за все – за порятунок Карпатських лісів. За відсутність корупції та реальні строки корупціонерам. За те, що підставами призначення на посаду є розум, освіта, талант, совість та проживання в одному під`їзді, а не те, що разом хрестили дітей. Ну чим це не країна мрії?

І лише заради цікавості Васі дуже кортіло хоч разочок, хоч краєм ока глянути на ту дивну, тупу та божевільну істоту, яку щойно впіймали і яка не йме віри нашому найкращому, найвпливовішому, найвидатнішому в світі Президенту. Президенту, який зламав систему та натхненно намагається доламати все решта.