Як ви вважаєте, що це? Спробуйте сходу вгадати. Можна, навіть, кілька варіантів на вибір озвучити. Приміром… може, це «Калібри»? «Іскандери»? «Кинджали» з «Цирконами»? Чи якась інша літаюча/плаваюча дичина типу Су-34, ФАБів, стратегічних бомбардувальників чи міфічних «Посейдонів»? Ну звісно ж, ми всі беззаперечно розуміємо, що все це розпіарене залізяччя не могло і не може бути ключовою зброєю нашого ворога. То що ж, тоді, нею є?

Без сумніву, першою ж на думку спадає саме вона – ядерка. Nuclear weapons! Але ядерна зброя є у багатьох країн – не лише у росіян. Тому, це знову не те. Ключовою зброєю не є, навіть… автомат Калашникова, як би це абсурдно тут не звучало.

То що ж у Росії є таке унікальне, що дозволяє їй успішно воювати? Що дозволяє їй дуже сильно впливати на навколишній світ? Що дозволяє їй постійно намагатись та реалізовувати свої агресивні наміри? Може, це… її машина пропаганди? О, це сильна штука. Це дійсно потужна штука! Але, навіть і вона не зрівняється, бо…

…бо, найголовнішою, найважливішою, ключовою зброєю Росії є – страх. Так, саме він – СТРАХ ПЕРЕД РОСІЄЮ. Дикий, підсвідомий, неприборканий страх. Страх, який Росія випещує і культивує в головах людей роками та, що там говорити – століттями. І саме завдяки цьому тваринному страху вона і має змогу створювати ілюзію власної сили та непереможності. Ілюзію величі та, одночасно, їбанутості.

От як в уяві пересічного цивілізованого обивателя бачиться типовий росіянин: зазвичай, це такий собі простий дуже галасливий життєрадісний чувак, який неодмінно готовий із тобою випити та цілуватись взасос, але через годину спільного застілля він може накласти на стіл, розбити пляшку об свою голову та цією ж «розочкою» розпороти тобі нутрощі. А, потім закурить, дочекається поліцію та скаже, що це ти його спровокував. Як Ви вважаєте: чого більше у цьому узагальненому образі? Більше всього тут, звісно, саме страху. Страху перед непередбачуваністю та неадекватністю. Страху перед тим, що ти не можеш спрогнозувати чиїсь дії. Саме ця непередбачуваність і є отією горезвісною «загадачнастью рускай души». Тому-то російська література – це один із найважливіших інструментів культивування в світі страху перед Росією. Бо в цій літературі «рускій» – це такий собі придурок, з яким краще не зв`язуватись. Його краще «панять і прастіть».

Це, звісно, дуже примітивна, але і дуже вигідна поведінкова та ментальна позиція. Саме от такою і є позиція Росії на міжнародній арені: дєржитє мєня сємєра, бо зараз як бахну чимось по голові, то мала нє пакажетса! Шо нє панятна?

Навіщо вони так себе ведуть? Все просто: БО МОЖУТЬ! Бо їм так дозволяє себе вести страх перед Росією. І цим всеохоплюючим страхом наскрізь просякнуте і їхнє суспільство. Відносини між людьми у ньому примітизовані до простих схем: лох – кидала; зек – вертухай; раб – хазяїн. Тобто, ти або боїшся, або наганяєш страх.

На зовнішнього спостерігача це справляє неабияке паралізуюче враження. У багатьох людей ось це абсолютне нерозуміння російської ментальності викликає, навіть, бляха, захоплення. Прикладом може слугувати той же горе-філософ Джордан Пітерсон та його обожнювання Достоєвського з Лєніним. А поряд іще є ціла когорта інших ментально вражених (а насправді переляканих) російським безумством західних інтелектуалів. Людей, які мають вагомий вплив на західну громадську думку. Людей, які дупля не відбивають, що таке є воно – «рускій».

Але пояснення впливу «загадачнай рускай души» на інших дуже просте: саме страх та іще раз страх є тією основною скрєпою, що об`єднує російське суспільство та в цілому російську державу. Страх і є тим основним інструментом, за допомогою якого Росія впливає на світ та послуговується на міжнародній арені.

Що зразу ж почали робити росіяни, коли прийшли у 2022-му до моїх рідних Бучі та Ірпеня? Вони тут же почали грабувати, катувати та убивати.

Для чого? Та щоб негайно нагнати на усіх страху. Щоб паралізувати волю. Щоб розчавити будь-який потенційний опір у зародку.

Чому вони це робили? Бо, просто, могли! Бо за це їм нічого не було. Бо по іншому вони діяти не вміють. Бо це прошито у них на підкірці.

Здавалося б, навіщо росіянам у соцмережах та телеграм-каналах розповсюджувати відео катувань та страт кувалдою, відео публічних розстрілів українських полонених, тощо? А все просто: метою є страх, який має причинити біль та вплинути на українське суспільство. Страх, який має спровокувати нас на якусь неадекватну відповідь. Який має примусити нас кинути зброю та втекти. Бажано через Тису за кордон.

Навіщо здійснюються нічні масовані ракетні обстріли сплячих українських міст та підриваються величезні дамби? Навіщо руйнуються цілими під`їздами багатоповерхівки та серед білого дня торгові центри? Навіщо наші міста намагаються занурити в морок та холод ударами по енергетиці? Бо треба багато страху. Бо треба мегатони страху! Бо страх має сочитися зі стін наших квартир та чутись у голосах наших дітей. Все для того, щоб ми покорились їм.

Навіщо Росія десятиліттями проводила пишні військові паради? Навіщо культивувала «пабєдабєсіє» із модернізованими гаслами «на Бєрлін» та «можем павтаріть»? Навіщо постійно і невтомно махає ядерною дубиною та підтримує усіх світових неадекватів від ХАМАСу до Кім Чен Іна? А все з тією ж метою: страх перед Росією має бути липкий, постійний, а головне – ірраціональний.

Ви ж пам`ятаєте цю типову російську фразу: «нас не любят, зато – боятся». Їм дуже важливо, надзвичайно важливо, щоб їх боялись. Вони живуть цим страхом. Вони харчуються цим страхом. Цей страх дозволяє їм починати війни та порушувати міжнародне право. Цей страх дозволяє їм руйнувати світовий порядок – влаштувати таку собі Бучу, але уже в світових масштабах.

Тому… Якщо ми хочемо подолати росіян. Якщо ми хочемо перемогти у війні із Росією. То у першу чергу, ми маємо перемогти усередині себе страх. Перемогти саме отой страх перед Росією. Бо нічого для росіянина немає страшнішого, коли його не бояться. Коли з нього глузують. Коли він бачить у дзеркало, хто він є насправді.

І найголовніше: ми усе це маємо донести до інших цивілізованих суспільств. До американців та до європейців, до корейців та до японців. Донести, що Росія – це такий собі колос на глиняних ногах, який тримається лише завдяки нашому страху. Як тільки страх щезне, то на світі на одну їбануту країну стане менше. А з нею і очиститься планета. Амінь.