Ці чотири роки повномасштабної війни кардинально змінили все.
Вони змінили Україну.
Вони змінили світ.
Вони змінили нас.
Ці чотири страшних роки усе зруйнували.
Вони зруйнували наші міста.
Вони зруйнували наші життя і наше майбутнє.
Вони понівечили наші тіла і наші душі.
А найголовніше — ці чотири роки вщент розтрощили наші упередження та ілюзії. Наші вдавані цінності і фальшиві переконання.
Занурили наш теплий світ фантазій в агресивне середовище реальності.
А наші чіткі та послідовні знання — в божевільний потік інформації.
Починаючи з того 24-го лютого холодний душ лютої дійсності планомірно і остаточно нівелював наші інфантильні уявлення про цей світ.
На друзки розбив рожеві окуляри, які ми плекали поколіннями.
Примусив нас переосмислити власні погляди та справжню цінність речей.
Людей.
Ідей.
Цілей.
Відносин.
Слів.
Обіймів.
І, навіть, ... смертей.
Тому повний крах ілюзій — це ключове надбання цих неймовірно важких, катастрофічних та до біса цінних чотирьох років.
Ілюзій про те, хто є наш друг, а хто в дійсності є наш ворог.
Ілюзій про те, що така велика війна ну ніяк не може початись у 21-му столітті, бо не може розпочатись ніколи. Та ще й в благодатній та благословенній Європі.
Бо це безглуздо і тупо.
Бо це повне божевілля!
Бо «лише кретин піде на братню Україну танками і стане бити по мирних українських містах ракетами».
І навіть тоді, коли війна УЖЕ приперлась до нашого дому і вперто постукала кістлявою рукою у наші двері, ми, шоковані та очманілі, іще довго билися в істериці, незграбно шукаючи відповіді на прості запитання «Чому?», «Навіщо?» і «Як це, бляха, могло статись?».
Шукали і не знаходили, бо були в тотальному полоні самонавіювань та стереотипів. Адже, на початку здавалось, що це просто сон. Дурний божевільний сон. Що ми скоро прокинемось і все зникне, наче мара.
Далі ми переконували себе, «що вони такі самі живі люди, як і ми, тому мирне населення, звісно ж, ніхто не чіпатиме».
Потім відчайдушно вірили, що «росіяни та наші українські родичі в Росії безумовно обуряться, вийдуть на вулиці російських міст та неодмінно припинять цю безглузду криваву бойню».
Самовпевнено вважали, що «все це скоро закінчиться й війна протриває ну максимум два-три тижні (два-три місяці, до Нового року, до наступного літа і т.д)»
Запевняли одне одного, що «от коли підуть перші сотні (тисячі, десятки тисяч, сотні тисяч) трупів, то вони жахнуться і неодмінно зупиняться».
Але все це виявилось оманою. Відлунням нашого шаблонного стереотипного мислення, яке нам десятками років цілеспрямовано формувала чужа пропаганда.
Тому ці чотири божевільних роки стали для величезної кількості українців важким та тернистим шляхом до прозріння. До нового світу, в якому ми нарешті бачимо хто є хто. І хто є ми.
І, якось зненацька виявилось, що наш споконвічний ворог насправді є не тим, за кого себе видає. Виявилось, що Росія — це суцільна брехня та фальш. Гігантське нагромадження міфів, упереджень та стереотипів. Величезний потворний колос на глиняних ногах, мета котрого лише знищувати і вбивати. Монстр, який вміло ховається за блискуче-яскравим фасадом дутого «вєлічія» та удаваної «духовності».
З'ясувалось, що розпіарена друга армія світу із її «защітой Родіни», «долгом», «честью», «Гаспадамі ахвіцерамі», «салдат ребьонка нє абідіт», «рускіє сваіх нє брасают», тощо — це просто зборище вбивць, садистів, мародерів і покидьків, яке руйнує усе на своєму шляху. Стадо рабів, яке мститься усім навколо за століття власного приниження. Орда, яка у кожному населеному пункті, куди заходить, в першу чергу влаштовує тюрми, катівні та місця масових страт. Зграя виродків, яка пишається знущаннями над полоненими, гірляндами відрізаних вух та кількістю зґвалтованих жінок. Усі і кожен: від звичайного одноразового рядового штурмовика до цілого генерала армії.
За ці кілька років ми, нарешті, остаточно усвідомили, що російська мова, російська церква, російська культура, музика, мистецтво, наука, спорт, інтелектуальна еліта, ліберальна опозиція, еміграція, журналістика, тощо — це просто передовий загін, такий собі авангард російської всепожираючої інформаційної машини, мета котрої втертись в довіру цивілізованим західним суспільствам. Використовуючи права та свободи, зайти в мізки західного обивателя з тилу. Пробити діру до їхніх сердець та емоцій. Посіяти на поживному ґрунті відкритості, поваги і терпимості паростки сумніву, недовіри та цинізму. Проторувати зручний шлях для тих, хто іде слідом за ними — для російського криміналу, російських брудних грошей, російських диверсантів і, врешті-решт, для російських танків та зграй російських орків.
Але ці чотири роки змінили наші погляди не лише на ворога. Але й кардинально змінили нашу оптику щодо союзників та партнерів. Для українців просто одкровенням стало те, що у сучасному світі правил, угод та домовленостей можна розраховувати виключно... на себе і тільки на себе.
Бо твої друзі, союзники чи партнери в якийсь момент можуть, просто, злякатись, передумати, проігнорувати, спокуситись грошима і не лише відмовитись від власних зобов'язань. Але й у найтяжчий момент, навіть... ударити тобі в спину. Перекрити тобі дороги життя. Висипати на асфальт твоє збіжжя. Не дати тобі зброї для захисту, коли ти спливаєш кров'ю. Знюхатись із твоїм ворогом та вимагати від тебе негайної капітуляції, лицемірно називаючи це мирним планом.Та ще у всьому цьому зробити винним саме тебе.
Бо твої предки, мовляв, щось колись не поділили із їхніми предками. Бо ти не так уклінно й не так інтенсивно дякував. Не той костюм одягнув. Занадто часто і голосно кричиш про справедливість, про свій біль та про своє право на існування. Бо ти, бляха, наполегливо відмовляєшся померти.А це реально всіх дратує та заважає середньостатистичному обивателю з Варшави чи Флориди комфортно сьорбати пиво та дивитись порнуху.А кому ж хочеться, дивлячись на шалений спротив українців, жити із відчуттям власної жалюгідності та нікчемності?
І мільйони українців, рятуючи свої сім'ї на Заході, раптом побачили і усвідомили, що типовий мешканець Європи чи Америки є звичайною слабкою людиною, зітканою із такої ж плоті та крові, як і вони. Людиною зі своїми плюсами та мінусами. Із власними страхами та упередженнями, слабкостями та вадами, очікуваннями та фобіями, з якими теж потрібно рахуватись.
А сама велика та блискуча Західна цивілізація — це різнобарвний конгломерат абсолютно різноманітних країн із типово українськими викликами: корупцією та некомпетентністю, соціальними проблемами та енергетичною залежністю, відірваними від реальності елітами та диким розгулом популіму, тощо.
Більше того, ті ж Сполучені Штати Америки, цей взірець світової демократії, свобод та цінностей за версією Голлівуду, це «сяюче місто на пагорбі» ("shining city on a hill"), виявились країною із таким гіганським списком невирішених проблем, із такою колосальною майновою та соціальною нерівністю, із таким актуальним запитом на справедливість та економічну стабільність, що ідеологічна прірва та поляризація в американському суспільстві досягла просто небачених масштабів. Наслідком чого став прихід до влади у США цілої когорти політичних аферистів та безпринципних пристосуванців, рівень аморальності, профнепридатності та корумпованості котрих просто не снився українцям з їхніми смішними міндічами.
Бо візитівкою США раптово стали не свободи, права та цінності, а хаос, некомпетентність та прогресуюча деградація американських політичних еліт з їхньою дурістю, безглуздістю та божевільним кітчем. Всі ці гучні корупційні та педофільські скандали. Зневага до людей та правил. Нагла та цинічна торгівля інсайдерською інформацією, лояльністю, преференціями та політичним впливом. Використання необмеженого адміністративного, дипломатичного, фінансового, військового ресурсу Сполучених Штатів задля розширення власних бізнес-імперій шляхом шантажу цілих міст, країн та регіонів.
Одним словом, для вимученого війною і терором українського суспільства, яке завжди дивилось на Америку як на беззаперечний авторитет, крах репутації США став дуже болючим, але надзвичайно важливим відкриттям. Остаточним цвяхом в усвідомлення складності та мінливості цього недосконалого світу. Світу, в якому для нас залишилась лише одна цінність, лише одне безпечне місце, лише одна "земля обітована" — незалежна Україна.
Тому найбільшим надбанням українців за ці чотири божевільних роки став повний крах упереджень та стереотипів щодо самих себе. Повна переоцінка власних можливостей і свого місця на цій планеті.
Адже, українець сьогодні — це синонім незламності та героїзму, витривалості та працьовитості, солідарності та взаємодопомоги, креативу та інтелекту, гідності та прагнення до свободи.
Звісно, це все пафос і ми зовсім не є ідеальними. Звісно, ми іще торуємо свій шлях і нам іще є куди рости. Звісно, ми робили, робимо і робитимемо іще безліч прикрих помилок. І звісно ж, кожен з нас — маленька та слабка людина, яка мало на що здатна сама. Але...
Але, виявляється, коли ми разом. Коли нас об'єднує спільна справа і спільні цінності. Коли у нас є натхнення та одна на всіх висока мета. То ми здатні на неймовірні прориви та на титанічні вчинки.
І у новому світі божевілля, хаосу та краху ілюзій у нас є неймовірний шанс остаточно вирватись із лап очманілої Імперії та стати для цього лінивого та розбещеного світу зразком та дороговказом. Тим, про кого будуть писати книги та складати легенди.