Дійові особи:
НАЙВЕЛИЧНІШИЙ – він же Сонцесяйний, Луналікій, Нєпавтарімий та Богападобний 43-х річний лідер сучасності, який катастрофічно виріс та продовжує рости далі, в пику всяким шоколадним злопихатєлям та завіснікам;
Д`ЄРЪМАК – вєлікій стратєг, многоходовий комбінатор, жосткий та ефективний переговорщик, талантлівий менеджер, висококласний юрист, мріє отклікатись на клічку «віце-прєзідєнт», дуже любить брата;
ЛЮСЯ АРЄСТОВІЧЬ – інтєлєктуалка, спарцмєнка, камсамолка, відома в філософських кругах свєтская львіца, лідєр апсчєствєннава мнєнія, прі чьом прайс на каждає мнєніє гатова вислать в лічку;
ПОДОЛЯК – нєізвєсне нікому злобне сущєство, гєнєратор словєсних іспражнєній, нєзабвєнний создатєль Думчєва, але ТЕ, шо він создає в українській політиці прямо зараз, безсумнівно увійде в усі майбутні підручники по історії, психіатрії та тупості;
ХМАРА та ШИШКІН – правознавці, динозаври української політики, співавтори Конституції України.
ДІЯ ПЕРША І, ДУЖЕ Б ХОТІЛОСЬ, ЩОБ ОСТАННЯ
/вул. Банкова, просторий кабінет із масивним радянським письмовим столом та здоровенним зеленим кріслом по центру, обабіч котрого розвіваються офіційні державні штандарти. У кріслі схилившись над паперами поважно сидить Д`єръмак та замріяно намагається уявити себе хазяїном цього кабінету/
НАЙВЕЛИЧНІШИЙ (зненацька вилітаючи з-за портьєри):
– Андрюша, сматрі – я тут якусь книжечку інтєрєсну в корзині возлє стола знайшов! (Найвеличніший мне в руці якусь синьо-жовту брошурку, з одного боку якої можна прочитати букви «Конс…», а з іншої – «…ція України»)
– Ще й удобна така – я з дєцтва люблю такі тоненькі читати. Не знаєш про шо тут?
Д`ЄРЪМАК (миттю міняється на обличчі й чортихається про себе):
– Чорт, я ж іще зранку просив викинути сміття… (із блаженною усмішкою до Найвеличнішого): – Ця мєлочь не стоіть Вашего ценного вніманія, Владімаліксаничь. Там навіть цвітних картінок ніяких нема. Самі гляньте.
– Тьху ти, точно! (Найвеличніший розгортає брошурку, перегортає кілька сторінок і розчаровано зупиняється посеред кабінету)
– А чого ти мені зразу не сказав?
Д`ЄРЪМАК (продовжує із полегшенням):
– Ви не повірите, але в ній навіть шуток нема… Вообщє… Ні одной!
/брошурка із астєрвєнєнієм знову летить у смітник/
/В цей самий момент двері із гуркотом розчахуються і в кабінет впевненим кроком мовчки заходять Хмара із Шишкіним. Обоє одягнені у білі футболки із написом:
«Зе – вбивця конституції!»
Зробивши по кабінету коло, вони, все так же мовчки, виходять із приміщення/
НАЙВЕЛИЧНІШИЙ (зацікавлено):
– А шо ета за пріятні дєдушки заходили? (дивиться услід) І шо там у них на футболках було написано, бо я нє абратіл вніманія? Андрюша, ти прочитав?
Д`ЄРЪМАК (спокійним голосом):
– Було написано, що «Порошенко – зрадник і загроза для подальшого існування української держави!». Еті дєдушки всігда прідєрживалісь такого мнєнія.
– Я же говоріл, шо дуже пріятні дєдушки. Може, дай їм якусь медальку? (обличчя Найвеличнішого світиться від умілєнія)
Д`ЄРЪМАК (про себе):
– Медальку…
НАЙВЕЛИЧНІШИЙ (миттю переключившись на іншу тему):
– Послушай, Андрюша, у мене тут ідейка народилась: а давай я как опитний палітік обращусь к етім новоіспєчьонним нємєцкім кандідатам в канцлєри і напишу їм в пісьмє шото тіпа «Цигєль, цигєль, айлюлю, цигєль, цигєль, ай, цвай».
Д`ЄРЪМАК (захоплено):
– Я у захваті від Вашої ідеї! На Вас і так лежить таке брємя отвєтствєнності за нашу країну, а Ви іще час для Німеччини знаходите. Я аплодую Вам! (Д`єръмак плескає в долоні) Січас же попрошу наших сценаристів написать Вам потрясающі вапроси, щоб Ви просто вразили отих німецьких політичних неофітів.
НАЙВЕЛИЧНІШИЙ (зображаючи заклопотаність):
– Токо нагадай, Андрюша, тому Подоляку, щоб поменше умнічав. Бо у мене, іногда, глаза по п`ять копійок і дим із ушей іде, коли читаю із тєлєсуфльора те, шо він наваяв.
/Д`єръмак киває та уважно занотовує вказівки собі в блокнот/
НАЙВЕЛИЧНІШИЙ (із назіданієм продовжуючи):
– І скажи, щоб не писали такі длінні фрази, як в ітерв`ю з Мосійчучкою. Бо я манав їх запам`ятовувать. Будете самі потім дублі знімати – мені ж отдихать іногда нада, чи нє?.. І хай напишуть в обращєнії к етім кандідатам щось таке, тіпа, шо я такий умний і гатов дать їм дєльний палітічєскій савєт на іхнєм нємєцкам кастінгє…
– Нє на кастінгє, а на виборах! Давайте будемо дотримуватись правильної термінології. (приємний голос звучить з-за портьєри, де ховався перед цим Найвеличніший. Звідти, хтиво похитуючи волохатими бедрами, зненацька випорхує Люся Арєстовічь. Вона розхристана, розпашіла та нефігово заведена – відать щойно прінімала в Фейсбуці с любой сторони і в любом колічєствє)
– Валодя, я в ачєрєдной раз настаіваю! (Люся аж світиться та в хорошому настрої)
– Ви абязатєльно далжни прайті мой унікальний індивідуальний тренінг «Іскуство Мисліть»! Запісь на трєнінг в комєнтарії пад етім відєо. А цену я вишлю в лічку.
– Люся, нє заябивай! Мнє дастаточно било с утра тваєво сємінара «Сіла намєрєнія» (Найвеличніший трохи роздратований, що його повчають, але несподівано щось пригадує і його очі загораються):
– Ей, я ж зовсім забув – я ж іще велікій рєформатор! Ви ж помните, шо до мене ніяких реформ в помінє не було?
/Люся Арєстовічь та Д`єръмак ствердно кивають головами. Д`єръмак готується записувати, а Люся захоплено дивиться Найвеличнішому у вічі/
НАЙВЕЛИЧНІШИЙ (із сяючими очима продовжує):
– Придумав! А давайте поміняєм оцю пісню, шо всігда іграє, коли я прихожу у Верховну Раду…
– Це гімн! (Люся Арєстовічь та Д`єръмак наперебій поправляють)
– Давайте поміняємо на «Я ат жизні ат сваєй устал. Может бить заглянєш к нам в Вєчєрній Квартал!». Ета ж савсєм другоє настраєніє послє пєсні будєт!
/Д`єръмак радісно киває головою, а Люся тут же накидує пост у Фейсбуці із тридцяти пунктів, що пояснюють важливість такого вінценосного рішення /
– Ні! Це не те! (Найвеличніший зупиняється і, раптом, на нього находить осяяння)
– А давайте перевернемо цвєта на флагє? Тіпа, Україні не везе, патамушта цвєта на флаге нє в том парядкє.
– А ми пєрєвєрньом і сразу наступіт працвєтаніє і благоденствіє! (Люся Арєстовічь теж в захваті і готова від щастя вистрибнути із міні-спідниці. Д`єръмак – записує)
НАЙВЕЛИЧНІШИЙ (настільки захоплюється власними ідеями, що вискакує на стіл):
– Стойтє! Я знаю. яку реформу я проведу! А давайте із цієї малої штучки (показує на Тризуба, що на президенському штандарті) зробимо велику штучку. Дорисуєм там шось…
/всі присутні просто захлинаються в екстазі та, підтримуючи цю ідею, енергійно жестикулюють/
(В цей момент сонце починає хилитись до заходу. На країну опускаються сутінки. А біля масивного стола у смітнику самотньо лежить невеличка синьо-жовта брошурка. Книжечка, яку так ніхто і не збирався читати. Завіса.)
КІНЕЦЬ
ЧИ ІЩЕ НЕ КІНЕЦЬ?