– Тату, а ти знаєш, що російський Віні-Пух якийсь дурний, – ошелешила мене рік назад моя шестилітня донька, коли ми зранку прямували в дитсадок.

– Чого це, доця? – мені аж стало цікаво.

– Він прийшов до Кролика в гості. Зав`язав рот Поросятку. Сам усе з`їв, встав і пішов. Навіть «Дякую!» не сказав! – обуренню дитини просто не було меж. І все це після того, як вона в дитсадку вперше побачила цю класику радянської мультиплікації.

Такою реакцією дитини я був приємно здивований. А ще більше – задоволений. Адже, це була хоч і невелика, проте дуже важлива для мене особиста перемога. Перемога у жорстокій та безкомпромісній війні за майбутнє. За майбутнє моєї сім`ї, мого оточення та моєї країни.

– А шо такоє? Ми ж в дитинстві усі дивились ці милі російські мультики. І, мєжду прочім, виросли нармАльними людьми! – цю відмазку я чую із уст звичайного українського обивателя постійно. Чую і щоразу вона мене неймовірно веселить.

Ви це серйозно? Ви справді так вважаєте? Вважаєте, що люди нашого покоління і старше дійсно виросли на цих мультиках абсолютно нормальними? Ви давно навколо себе озирались? Давно аналізували наслідки свого «нормального» життя? Може, ви взяли й за останні тридцять років збудували сучасну правову державу рівних можливостей з працюючими інституціями? Чи, може, створили якісь успішні інноваційні бізнеси із проривними бізнес-технологіями? Чи не покладаючи рук працювали над укріплення української мови, культури та ідентичності, перешкодивши, таким чином, будь-якій можливості «братніх» територіальних домагань до України? Чи, може, в дитинстві ви, все ж таки, не ті мультики дивились, а? І не ті цілі ставили? І не ті цінності сповідували? Може, ось це ваше слово «нормальний» – це звичайний синонім до «інертний, пасивний та безініціативний»? І з себе, до речі, я відповідальності теж не знімаю за це.

А при чому тут російські мультфільми? – відчуваю, що це питання уже висить в повітрі й вимагає негайної відповіді. Звісно, найперше пояснення напрошується відразу – це те, що вони ретранслюють у мізки наших дітей абсолютно неприйнятні для нас цінності та наративи. Але це ще далеко не все.

Адже, ключова проблема навіть не в тому, що радянський Віні-Пух – це звичайний совковий хамло та цинік. І дуже сильно нагадує типового «іхтамнєта», який поліз на чужу територію тупо помародьорить меду під гаслом «Я тучка, тучка, тучка – я вовсє нє мєдвєдь». Від чого недалеко і до «па укропавскаму хутару залпом агонь!»

І не в тому, що милий Вовк із «Ну, паґаді!» – це типовий алкоголік та гопник із суттєвим кримінальним багажем та стабільним й вельми дивним потягом до дітей.

Чи той же Кот Лєопольд – інфантильний радянський інтелігент, такий собі мультяшний образ чи то Жені Лукашина, чи то Новосєльцева із класичних комедій. А його беззмістовне «Рєбята, давайтє жить дружна!» – це перефразовані сучасні «проста пєрєстать стрєлять» і «даґаварітса ґдєта пасрєдінє».

Чи ті ж Кракаділ Гєна з Чєбурашкою – типажі звичайних совєцьких обивателів, побитих життям та безпросвітною сірістю радянського животіння.

Чи Буратіно – безтолковий, неосвічений малолітній лудоман та балабол, такий собі типовий піонер-герой, готовий самовіддано будувати комунізм.

В дійсності ж ключовою проблемою радянських та російських мультфільмів є те, що завдяки ним наші діти (пауза) ПРИВЧАЮТЬСЯ СПОЖИВАТИ РОСІЙСЬКОМОВНИЙ КОНТЕНТ!

Отже, повністю усвідомлюючи те, про що пишу, я іще раз готовий відповідально заявити: однією із фундаментальних проблем, яка впливає на наше майбутнє та майбутнє наших дітей – це російська мова у контенті, який ми споживаємо. Бо, саме, спільний інформаційний простір із Росією, із її атомізованим, деструктивним та аморальним суспільством – це і є наш головний біч, наше прокляття і наш хрест, який нам іще роки тягти на своєму горбі. І спосіб його позбутись є лише один – перестати разом із дітьми та в присутності дітей дивитись, слухати, читати російське та російськомовне. Відрізати нафік цю прогнилу пуповину!

Да как ви смєєтє такоє ґаваріть, ізвєрґі? Кто вам, падонкам, дал такоє право? А как же вєлікій язик Талстого, Дастаевского і Арєстовіча? А вєлікая руская літєратура? А патрясающій савєцкій кінєматоґраф? Балєт, в канце канцов? Атвєрґая рускій язик ви лішаєтє ребьонка столькіх вазможнастєй! – поллється зразу ж тут по трубам.

Окей, а тепер давайте про «вєлічіє» і про «вазможнасті». Нагадайте мені, будь ласка, скільки за останні тридцять років було створено шедеврів світової літератури російською мовою? Чи, може, назвете хоча б кілька геніальних російськомовних музичних творів світового рівня за цей же період? Чи ім`я якогось неймовірно популярного російськомовного виконавця, який збирає аншлаги по всьому світу? Або якийсь російський фільм, який не лише бив би світові касові рекорди, а хоча б більш-менш успішно ішов в прокаті за межами бувшого совка?

Що? Я безпардонно прискіпуюсь? Тоді, давайте підійдемо з іншого боку. Скільки за останні тридцять років росіянами було зроблено видатних наукових відкриттів? А, може, були здійснені якісь сучасні технологічні прориви? Чи, раптом, існують якісь інноваційні всесвітньовідомі російські бізнеси? А російські економічні експерти, мультимільйонери та бізнес-гуру діляться своїм прогресивним досвідом на Заході та збирають по всьому світу нереальні аншлаги на своїх лекціях чи на форумах?

А, може, ви знаєте росіян, які стали в останні десятиліття основоположниками якихось наукових концепцій чи новітніх філософських течій? Де ці видатні російськомовні мислителі? Де ці російські Фергюсони і Даймонди? Фукуями і Харарі? Пітерсони і Сапольські? Де вони, курва, поховались? Животіють в тіні затасканих Толстого з Достоєвським? То, може, досить самонавіювань та ілюзій? Може, просто треба визнати, що російськомовний інформаційний простір – це звичайний третьосортний простір копіпаст, симулякрів, архаїки та деградації? Може, краще зразу ж зосередитись на англійській – на тій мові, якою сьогодні спілкується вся світова наука, культура та бізнес? І невтомно сприяти розвитку та розширенню українського контенту, який сьогодні за якістю не те, що не поступається російськомовному, але й, дуже часто, перевершує його?

Але є іще одна надзвичайно важлива проблема російської мови. Справа в тому, що вона використовується Росією ще й як зброя, як інструмент нахабної та безжальної експансії. В українському інформаційному просторі, приміром, найбільше примітиву, хамства, крові, дічі, трешу, несмаку та пошлості ретранслюється саме російською мовою. Саме російською до нас вливаються тони прямої та непрямої пропаганди, тисячі інформаційних вірусів, брехні та фейків. Саме російською мовою іде проти України основна кількість інформаційних спецоперацій та дезінформації.

І, безперечно, якраз саме наші діти і наша молодь є найбільш ласою мішенню вищевказаної пропаганди, маніпуляцій, чужорідних наративів та деструктивних життєвих моделей. Всього того, що нескінченим та некерованим потоком ллється із російського телебачення, ютубчика, дешевого музла та кіна. Бо, почавши із невинних російськомовних мультиків на ютубі, наші діти потім з легкістю переходять на російськомовні комп`ютерні ігри, серіали, музичний треш, телешоу та тік-ток. А далі ви незчуєтесь, як вони уже не бачитимуть різниці між українцями та рускімі. Між Україною та Росією. Між українською армією та «вєжлівимі зєльонимі чєлавєчькамі». Саме так це працює. Бо саме туди, де тотально панувала російська, безперешкодно прийшов «рускій мір» із його ненавистю, мракобіссям, концтаборами та смертоносною байдужістю до доль окремих людей. То, може, є сенс покінчити із цим раз і назавжди? Одним махом? Проста пєрєстать сматрєть російське? І з самого народження прививати цю дуже корисну звичку дітям?

І тому, хай пробачать мене наші хлопці на передовій, але я скажу так: вирішальна битва за наше майбутнє, за майбутнє тих, хто нас оточує, за майбутнє нашої рідної країни відбувається аж ніяк не на фронтах Донбасу. Вона вершиться тут – у юних та ніжних головах наших з вами дітей. Куди ми, батьки та дорослі, ні за яку ціну не маємо права допустити ворога. Навіть, якщо він ховається під маскою Віні-Пуха. Саме ця лінія оборони є нашим останнім бастіоном. Саме на цій ділянці фронту наша бездіяльність чи, не дай Боже, якесь дурне розведення сил, може призвести до непоправної катастрофи. До втрати всього що ми любимо. Тому, завжди будьте напоготові!

… – Тату, а як ти думаєш, якби за тебе все робили, то тобі було б добре? – ранкові запитання по дорозі у дитячий садок стали для моєї донечки уже звичкою.

– Ні, доця, – я намагаюсь буди розважливим та серйозним, – Бо той, хто нічого сам не робить, той зовсім не розвивається. Одним словом, стає тупим.

– Як Зеленський, тату?

– Так, доця: як Зеленський, – автоматично відповідаю я і здивовано піднімаю брови. І приходить розуміння, що наші діти таки набагато доросліші, ніж ми, зазвичай, про них думаємо. Але це вже інша історія…