Найдовше перемир'я за часи українсько-російської війни підходить до свого завершення. А переговори про мир на Донбасі фактично заморожені.

Після 27-го липня 2020 року і оголошення перемир'я у десятки разів зменшилися обстріли ворога, а з ними і втрати у лавах ЗСУ. Та в останні дні на Донбасі відбувається помітне загострення. Обстріли почастішали, станом на обід 6-го лютого було двоє загиблих.

Всім зрозуміло, що без команди з Кремля такого не могло статися. Пожвавленню бойових дій передувало одразу кілька важливих подій. Переговори у Берліні радників лідерів країн нормандської четвірки, а також їх продовження наприкінці січня завершилося нічим. Про повноцінну нормандську зустріч ніхто навіть не говорить. Паралельно провалився і план Росії щодо передачі 4 полонених Віктору Медведчуку в обхід офіційних учасників переговорів у ТКГ. Якби передача відбулась, то Медведчук надалі претендував би на роль переговорника з Москвою, яка у нього була за часів Порошенка. На фоні зростання політичної ваги разом з рейтингами ОПЗЖ, він становив би серйозну загрозу для Зеленського. Але факт передачі полонених став би порушенням нормандського формату і поставив би під сумнів необхідність переговорів у ТКГ. Що було далі – всі пам'ятають. Рішенням РНБО і Указом Президента Банкова ввела санкції проти Тараса Козака і каналів, які асоціюють з Медведчуком. Кокретні факти, які стали підставою для такого кроку, наразі не оприлюднено, але про свою підримку заявили посольства США, Великої Британії та Канади. Також анонсовано про наступні санкції проти «певних нардепів». Ми бачимо зміну тактики Києва в переговорах з Москвою.

Замість Мінська – до Варшави

Володимир Зеленський неодноразово повторював, що Україна вітатиме долучення США до нормандського формату. Ще під час свого президентства про це говорив і Петро Порошенко, але тоді у керма в США стояв Дональд Трамп, який не зважав на наші взаємовідносини з Москвою. Невідомо, про що говорили очільник МЗС Дмитро Кулеба та держсекретар США Ентоні Блінкен, але саме після цього ми стали свідками санкцій. Нещодавно віцепрем'єр — міністр з питань реінтеграції окупованих територій Олексій Резніков заявив, що США та Польща мають підключитися до переговорів по Донбасу. Поляки скоро будуть головувати в ОБСЄ, а США, на думку Резнікова, мають зобов'язання за Будапештським меморандумом. Погано, що сьогодні ні з США, ні з Польщі не лунають необхідні нам сигнали, але сама тактика Києва виглядає зрозумілою. Налагодити конструктивну співпрацю з США ми можемо завдяки міцнішим стосункам з поляками, які є давніми захисниками американських інтересів в Європі. А значить вони можуть виступати нашими лобістами у Вашингтоні. Для тих, хто забув, саме Польща нещодавно дозволила Україні закупити вакцину від COVID за своєю квотою. Україна ж важлива для польської економіки як торговельний партнер – у 2020-му році показник двосторонньої торгівлі сягнув понад 6 млрд доларів, а також завдяки нашим трудовим мігрантам, що зайняті, зокрема, в будівництві, яке є двигуном польської економіки.

Всі розуміють, що Москва сьогодні навряд чи піде на розширення Нормандського формату завдяки США та Польщі. Більше того, навряд чи погодиться на присутність США і Німеччина, яка вважає це європейською проблемою. Але Україні не варто зупинятися. В очах Німеччини та Франції зараз Україна виглядає у виграшній позиції. Бо основні умови після паризьких переговорів у нормандському форматі саме Україна виконує, а Росія – ні. Всі розуміють, що саме Москва гальмує подальший рух до обміну полоненими. Кремль продовжує гальмувати безперешкодний допуск на окуповані території представників Червоного хреста та ОБСЄ. І наполягає на політичному питанні виборів в ОРДЛО замість вирішення безпекових, з поверненням під контроль українсько-російського кордону. Тому заклики до США та Польщі долучитися до переговорів мають лунати голосно, а паралельно з ними і бажання змінити Мінську локацію на Варшаву для ТКГ.

План Б

Київ отримує важливий коридор можливостей. Після приходу адміністрації Байдена загострення на Донбасі може привернути увагу американців. Оскільки демократи природньо більше звертають увагу на посилення Росії. І саме Байден сьогодні зацікавлений у відновленні колишнього американського впливу, зокрема, і в Європі. Та послаблення Росії, але не на китайському флангу. Проти Пекіну Росія та США будуть діяти разом, це не має нікого дивувати. Але долучитися до української проблеми США готові. І це продемонструвала підтримка санкцій. Ні для кого не секрет, що без західної підтримки Банкова навряд чи наважилася б йти на такі радикальні кроки.

У той же час Київ має одразу декілька дипломатичних карт. Одна – «Кримська платформа», куди активно долучатимуть Туреччину. Завдяки якій ми не дамо забути про кримську анексію. Інша – демонстрація недоговороздатності Москви і заклик до розширення Нормандського формату з подальшим зближенням з Польщею та США. Окремим кейсом має стати проект Тримор'я, на якому ми чомусь досі не активні. Зрозуміло, що Москва натискатиме на кнопку загострення на Донбасі. І чекатиме подальшої зміни влади в Україні. Але мінливий мир без просування точно гірший за радикальний тиск із спробою зміни форматів та руху до миру, крізь демонстрацію дипломатичної сили. Чим більше союзів, тим сильнішою буде позиція України. Цілком можливо, що це і є «план Б», який ми спостерігаємо. Також всі мають зрозуміти нарешті, МЗС та міжнародна політика в 2021-му році є ключовими для України за рівнем важливості.