Якщо десь хтось приємно спілкується українською — викажіть своє захоплення такою солов'їною вимовою чи просто подякуйте. Якщо хтось зробив достойний вчинок, коли решта обійшла ситуацію стороною — викажіть повагу. Якщо загинув герой на фронті — згадайте за розмовою із співробітниками, загиблі на це заслуговують. Звертайте увагу. На все, що подобається і варте захоплення, навіть якщо сумніваєтесь чи іншим до цього є діло. Ви станете сміливішими, а тим, на діяльність яких ви звертаєте увагу, буде приємно, що не дарма, що є для кого, все ще є...

Вам може здатись, що це пусте і даремне, хто має розуміти і так зрозуміє. Ні, не завжди. Є діти, які завжди все в себе вбирають і чим більше вони вберуть вартого, тим краще. Є ті, хто вагається або ті, хто не помічає. Але всі вони можуть змінитись. І ви стаєте учасником змін — змін поглядів та думок, суджень та тверджень. Ви стаєте творцем, і свого в тому числі, навколишнього буття. Слова керують дійсністю в тій чи іншій мірі, хто б там що не казав, і змінюють її. Ставайте учасником цих змін. Бо, на жаль, «творцями» зараз є лише «балакали» та «крикуни», «наглота» та «дрібнота». Вони не мовчать, а найголосніше кричать. І вже накричали, що ми з вами опинились в їхній реальності. Тому вступаємо дружньо всі до бою та перестаємо бути байдужими. Байдужість. Скільки завдяки їй полягло добрих починань та зросло злих.

У наших із вами руках «побудувати» завтра таким, в якому би хотілось жити. Завтра, де, наприклад, справедливість це не уявна категорія, а робота кожного українця кожного дня. Де ми відповідальні за наше життя не тільки номінально, але й реально. Гуртуючись та допомагаючи один одному. І виганяючи із нашого суспільства всю ту гидоту, яка серед нас розчинилась і паразитує. Просто це потрібно робити. Само не зникне, бо поміж нас добре, і ніхто за нас цього не позбудеться, бо хто хоче за нас боротись і чи варті тоді ми, щоб за нас боротись.