От дивна штука, коли знаєш, що буде в майбутньому. Не в деталях, але знаєш. І що робити? Йти під деревом сидіти чи піти в монастир, чи бункер будувати, чи його туди наліво та й у всі тяжкі...

Щоб б обрали ви? А от що обрав один вартий український чоловік...

Він багато перечитав і переосмислив за своє життя. Побував керівником, наставником, учителем (звичайно, був і підлеглим, і учнем). Багато спробував не на словах, а на ділі. І коли прийшов час, він став до боротьби, доєднавшись до лав патріотів.

Можливо, для того, щоб розвинутись далі, але, тим не менше, став на сторону правди, а заодно і нашу з вами сторону. Так як одночасно займався різними справами, мало хто дійсно знав справжній сенс тяжкої праці на благо вільних людей. Згодом, зі зброєю в руках, навчаючи інших не тільки словами, але й своїм прикладом, разом із патріотами вже брав участь в плануванні та безпосередньо в бойових операціях. З групою багато разів «мандрував» в тилу ворога. Займався вербуванням. І беріг, беріг побратимів.

Та так сталось, що довірився системі, мабуть, з бажанням зробити ще більше. Він не переоцінив свої сили, просто повірив, що коли робиш добру справу, то це само по собі тебе захищає, але ні — захищають тебе тільки: ти і справжні друзі. Все, для решти ти витратний матеріал.

Так і сталось: одного «прекрасного» вечора зраднико-запроданцями його було просто вбито та ще й висвітлено як ворога народу та Батьківщини.

Знав, а все одно робив, діяв, боровся. Як багато справжніх людей до нього і після нього, вписуючи нові сторінки в славетну книгу мужності свого народу. Отож впишемо ще з десяток розділів, щоб продовжувати бути прикладом та вартими поваги, навіть, зі сторони супротивників та ворогів!