Одвічне питання релігії (віра тут ні до чого, бо з віри грошей не заробиш і адептів не матимеш).
Отож, всі такі за «рівність», братерство між усіма і всім, всі такі переживають за біду у ворогів, одностатеві сім'ї, біженців, які чомусь не до одновірців тікають, і т.д. Але питання релігії для всіх табу. То постає питання: чому ж врешті не створити єдиний релігійний храмовий комплекс в кожному «релігійному» місті світу? Або можна й в нас. Буде приклад для всього світу як треба мирити ворожнечу між різними віросповіданнями.
Беремо ділянку землі, по колу чи свастиці, чи навхрест, чи зигзагом та будуймо приклад кожного дому релігії (церква, костел, мечеть, кірха, алтар, дім молитви і т.д.). Решта землі, де раніше було те все, звільняється від того паломництва і там робляться парки. А на території спільного храмового комплексу зустрічаються всі релігійно-прагнучі і в мирі, під звуки колоколів, сурм, самих різних проповідей і молитов знаходять кожен своє. Будуть переходити з віри у віру, щоб подивитись, де ж краще, а може, де більше за індульгенцію відмолять.
Це як із усілякими меншинами — ви ж повинні кожного поважати, от нехай і всі один до одного звикнуть і поважають. Ніяких потім конфліктів на релігійному підґрунті, бо всі звикнуть до різноманіття. Чи це тільки відноситься до маршів рівності чи політичної терпимості? А релігія як ще одна гілка влади має бути різна та впливати, але по-своєму? Так ось, всім так однакові права і ділянку землі на території комплексу, бо ж всі «рівні» — чи не так? Кажемо, що в парламенті України більшість нічого спільного із українським народом не мають і ми це зносимо, то чого в одних Лаври, а в інших немає. Чому в одних в центрі міста, а в інших — на краю. Всіх в один комплекс і нехай в умовах здорової конкуренції доводять, що одна краща за іншу. А що — ринкові умови усюди довкруги: працював все життя, вийшов на пенсію, і вибачай — всім однакового, бодай базового рівня, життя забезпечити не можна. Чому для релігій виняток робити. Одні релігійні свята — вихідні, а інші — ні. Чому?
І ще це будуть чудові місця для відвідин іноземцями, де вони змогли спостерігати за чудовим прикладом миру в усьому світі, правда в цьому випадку — в релігійному. Ми ж все робимо для іноземців, так би мовити, відкриваємо їм Україну: віддаємо своїх дітей на навчання, а на справді назавжди; своїх жінок на роботу, а насправді в рабство (хто гарна — в ліжко, хто не тягне — підтирати дупи). Говоримо їхніми мовами, бо як же це рідною розмовляти — то ж не «по модному».
Тому, так як релігія є старою інституцією суспільства, з неї і треба почати перетворення. Прямувати в наступну еру, еру «без різниці»: жінка чи чоловік (кажуть вчені виявили якийсь там доказ, що так дійсно буває: мав народитись син, а вийшла донька чи навпаки); однієї будови, тобто раси, чи іншої (бо виявляється змішуючи раси діти виходять кращі — знову вчені); однієї національності чи іншої (бо яка різниця моксель чи бабуїн — в них однакові цінності, бо доведено часом); і, врешті, одна істота чи інша (всі ми живемо у всесвіті — вчені скоро доведуть).
Але як завжди: всі рівні, а хтось рівніший. Це і релігій стосується. Є, звичайно, в релігії щось хороше. Наприклад, що зберігають де-не-де природу, бо вже б давно забудували чи якийсь мутний собі під дім забрав. Та привласнювати собі землю та старовинні споруди, що роблять, наприклад, падлюки із владою та грошима. Чи можемо ми собі уявити, що Ватикан, «Константинополь», Єрусалим, Мекка, — Лаври, всі свої статки т.д. віддадуть для боротьби із голодом, війнами, ...? Риторичне запитання, на жаль. Бо за тепло, гарячу воду, та просто за воду треба платити. Ось і вся релігія. Дива тільки в книжках. А от бабуся в 2014 році несла свою пенсію для того, щоб віддати хлопцям військовим та дівчатам волонтерам. І задумуєшся такий: «Хто ж із них вартіший — проста людина, яка робить вчинки, чи адепти абстракціонізму, які абстрагують так як їм вигідно?»
І тихенько таке читайте, бо під анафему чи ще якусь тільки посвяченим відому кару підпадете.