Ресурси нашої країни і природні, і людські — це надбання всієї нації та світу в цілому. А ще це те, що ми повинні покращити, примножити чи хоча б зберегти у тому вигляді, в якому отримали, для прийдешніх поколінь, такий собі, даний нам у використання тимчасово, матеріал.

Всі країни в тій чи іншій мірі розуміють важливість збереження та примноження ресурсів держави, але не всім дозволяють це робити інші країни. Головне в цьому питанні вийти з запропонованої омани. Мова навіть не про вивезення лісу чи закарпатського золота чи, може, молодих кадрів та добрих спеціалістів закордон — це очевидно. Мова про те, що ніби залишилось, але поступово «тане».

Ось в нас популярно розташовувати офіси іноземних компаній, бо ціна/якість/кадри підходяща. Здається все добре: площі не пустують, люди зайняті, податки платяться (чи не платяться). Але... Візьмемо Київ — це торба, причому дірява, трохи латана, але торба. Офіс-центрів безліч, але генплан робила якась каліка, причому на всі частини тіла, тому вони і розташовані скрізь, де є місце. Вони є споживачами найкращих земельних ділянок за місцем розташування, електроенергії, води, паркомісць. Скажімо електроенергія — заощаджувані технології є хіба що у вигляді люмінесцентних ламп замість ламп розжарювання. Сонячні панелі, вітряки... та навіщо — ми ж дешева «країна-лоукост». Вода. Води використовують в цих будівлях стільки, що можна в Африці поля орошати. Що з цього приводу думають всі? Гроші, ми заробляємо гроші і... і витрачаємо ресурси. Для кого — для іноземних країн. В них все прораховано і електроенергія, і вода. Тому там один і той самий куб води проходить багато операцій з його використання, а не одразу в каналізацію. А, окрім фільтрації і повторного використання, є крани з технічною водою та для пиття. А в нас — з артезіанських свердловин можуть автівки мити і газони поливати. Бізнесцентри, звичайно ні, але бодай якогось регулювання, окрім дещо вищих тарифів від тарифів для населення немає. А гроші (а вони і дійсно вкрай важливі для України, бо зазвичай це іноземні компанії і валюта), що заробляються ніхто не відкладає, не вкладає в житлово-комунальний комплекс чи в оптимізацію використання ресурсів та навіть в іншу справу в Україні. Ні, всім авто, хата по-більше, з'їздити закордон на пляж, бо не можна ж без відпочинку. А вирішувати проблеми та відмовляти собі в усьому — це для схиблених патріотів, бійців, що мерзнуть взимку і спраглі влітку, та волонтерів. А решта, як співав Скрябін: «Оні усталі...».

Такі справи. Навіть не думаємо про це, а нас використовують по повній. Що вже говорити за «захімічену» землю для врожаїв, за імбецилів-викопувачів бурштину і так далі. А мета того всього гроші, але не для розвитку, а для проїдання. З того бурштину можна було б фонд науки спонсорувати, але тільки для потрібних винаходів чи фінансово забезпечити реформу ЖКГ хоча б в тих областях, де є бурштин. Але ні, навіщо, всі голодують, та замість їжі купують бухло та дорогі цяцьки. Пропащі, довкруги пропащі...

Кожен крок зроблений чи не зроблений нами сьогодні впливає на наше завтра і на наше післязавтра для наших нащадків. Пам'ятаємо, що попередні покоління, в результаті, не залишили нам нічого. Чи хочемо ми так само залишити без нічого наших дітей?!