Однією із цілей російського вторгнення стало знищення української нації шляхом захоплення території. Завдяки стійкості ЗСУ цього вдалося уникнути. Але того ж результату можна досягти, створивши нестерпні умови життя: вони й змусять населення залишити території, які захопити силою зброї не вдалося. Трагічність ситуації у тому, що навіть після нашої військової перемоги протистояння з Росією не припиниться і дуже гостро постане питання демографії. Хто залишиться жити в Україні і хто її захищатиме, через умовні 20 років, коли в Росії виросте небите покоління призовників? Населення, що знижується, на тлі падаючої народжуваності властиво для всіх розвинених і більшості країн, що розвиваються, у цьому ми не самотні. Історично було винайдено три способи боротьби з цим явищем. Розглянемо кожен із них окремо та приміряємо на нашу ситуацію.

Спосіб перший – продовження активного періоду життя людей, що вже живуть. Найуспішніше цю політику веде Японія. Через національні особливості Японія не захотіла вдаватися до масового залучення мігрантів, тому наголос було зроблено на збереженні існуючого населення. Досягається це за рахунок систематичних медичних оглядів для діагностування захворювань на ранніх стадіях, коли їх легше вилікувати. Так Японія знаходиться на першому місці у світі щодо виявлення раку шлунка, завдяки таким обстеженням у всього дорослого населення. Крім фізичного здоров'я у Японії дбають і про психічне здоров'я людей старшого покоління. Часто причиною передчасної смерті стає депресія, викликана самотністю. Щоб уникнути цього, японські люди похилого віку об'єднуються в групи взаємопідтримки, які відвідують один одного і проводять спільно час. Одного-двох зборів на тиждень людині достатньо, щоб не почуватися самотньою, це суттєво допомагає у боротьбі з депресією та продовжує термін дожиття. У свою чергу, тривалий термін дожиття чинить тиск на пенсійну систему, але якщо люди похилого віку здорові та активні, то вони можуть виконувати неважку роботу. У тій же Японії 70% рису, що вирощується, припадає на фермерів-аматорів, які займаються цим не для заробітку. Переважна більшість таких фермерів – це активні пенсіонери.

Потенціал перенесення таких практик в Україну є досить низьким, оскільки чужі інститути погано приживаються при механічному перенесенні. Суспільство не переймає практики, до яких не дійшло саме. Хоча глибокі медичні огляди, зі здаванням усіх аналізів та раннім реагуванням на захворювання варті уваги.

Другий спосіб – залучення мігрантів. Беззаперечний лідер цього підходу – США. Плавильний котел, як іноді називають Америку, дозволяє розчинити національні та етнічні особливості у загальному американському контексті. Цей підхід має недоліки і викликає сильні тертя всередині американського суспільства, викликані переважно страхом заміщення іншими народами. Але в той же час, відкритість приїжджим – це основа, на якій побудовані США і цей підхід дозволяє підтримувати зростання населення за рахунок молодих та працездатних мігрантів. Америка — одне з небагатьох розвинених країн, населення якого зростає.

Потенціал такого підходу для України є дуже низьким. Ніколи в сучасній історії нашої країни не було великих хвиль переселення іноземців. Через це немає механізмів інтеграції мігрантів. Без таких механізмів новоприбулі відтворюватимуть свої інститути, а не перейматимуть українські. Це викликатиме побутове протистояння. Не можна сказати, що це непереборні проблеми, але це буде викликом для суспільного спокою. Є, звісно, варіант залучення більш етнічно близьких мігрантів, які так виділятися, ні зовнішністю, ні поведінкою не будуть. Але знаєте, хто етнічно близький до нас і буде готовий переселитися у великій кількості після нашої перемоги та приєднання до народів Європи? Це росіяни. Подальші пояснення, я думаю, зайві. Щодо білорусів, то їх просто недостатньо для компенсації нашої втрати населення, та й проблеми з народжуваністю у них такі ж як і у нас.

Третій спосіб збільшення чисельності населення це стимулювання народжуваності. Лідер і зразок тут Ізраїль, єдина економічно розвинена країна, у якій коефіцієнт народжуваності достатній як відтворення населення, так і для  його зростання.

Для початку треба зазначити, що стимулювати народжуваність намагалися майже всі країни. Перші спроби збільшити населення таким чином було зроблено у Франції після програної Франко-Прусської війни 1870-1871 років. Не вдаючись до подробиць, успіху вони не принесли і населення Німеччини досі більше, ніж населення Франції. У другій половині 20 століття комуністичні диктатури сильно втручалися у природні демографічні процеси. Усім відома політика Китаю щодо обмеження народжуваності. Але були й зворотні приклади. Так в Албанії та Румунії було запроваджено повну заборону на аборти та предмети контрацепції, проводився примусовий збір аналізів на вагітність у всього жіночого населення дітородного віку. Як бачимо, на будь-яку проблему диктатура може відповісти лише насильством. Але, крім зростання смертності серед жінок, під час проведення нелегальних абортів, ці заходи нічого не дали.

То в чому секрет Ізраїлю? Перше – релігійні ультраортодокси. Для них шлюб священний і шанований. У їхніх сім'ях завжди багато дітей: у середньому 6 на жінку, але нерідкі сім'ї у яких по 10-12 дітей. Таким чином, частина населення займається переважно народженням та вихованням дітей. Друга складова успіху — це державна політика, пріоритетом якої є створення держави, зручної для життя самих євреїв. Тут застосовується суміш із фінансових стимулів у вигляді прямої фінансової підтримки, субсидій та захисту прав жінок на працю. У сумі всі ці заходи призводять до того, що у світських євреїв у середньому по три дитини на жінку. Та й не можна забувати про репатріацію євреїв. Ізраїль вважається спільним будинком для всіх євреїв на планеті, і це дозволяє поповнювати населення за рахунок репатріантів, для яких створено широкі програми інтеграції.

Для України досвід Ізраїлю є найцікавішим, детальніше зупинимося на ньому нижче.

Як видно з наведених вище прикладів, змусити людей народжувати дітей не можна, але чи можна їх до цього підштовхнути?

Віруючих не потрібно підштовхувати до дітонародження, тому що їх до цього стимулює їхня віра. Тому не дивно, що в Україні народжуваність вища в тих областях, де відсоток людей, які глибоко вірять, вищий. Щодо інших, то тут потрібно розглянути причини, через які люди заводять дітей, і проаналізувати, як на них можна впливати.

Перша причина – економічна. У традиційних суспільствах діти були безплатною робочою силою. У разі, коли народження дитини дає можливість обробляти більше землі чи добувати більше риби, народження дітей економічно обґрунтовано. Саме на економічний мотив намагаються впливати держави, запроваджуючи виплати за народження дитини. Працюють вони тільки на найбідніші верстви населення, для яких народження дітей та отримання виплат може перетворитися на спосіб заробітку. Таке стимулювання народжуваності призводить до соціальних проблем: діти не отримують достатній медичний догляд та навчання, хоча з них і виходять добрі рекрути до армії. Саме цей метод збільшення бідноти застосовує Росія.

Друга причина народження дітей – побічна вагітність. Маються на увазі діти, які народилися через незаплановану вагітність. На рівень народжуваності таких дітей дуже впливає контрацепція та доступність абортів. Контрацепцією найчастіше стурбовані жінки, тому що їм, зрештою, народжувати, тому є пряма кореляція між жіночою освітою та кількістю побічних вагітностей. Чим вищий рівень жіночої освіти у суспільстві, тим нижчий рівень таких вагітностей. Заборони на аборти збільшують кількість саме таких випадкових дітей. Як і в прикладі вище, є загроза того, що небажані діти отримають менший догляд та гіршу освіту, оскільки у випадкову дитину можуть вкладати менше ресурсів.

Третя причина народження дітей — діти як інвестиційний проект: довгострокове інвестування ресурсів у дитину з метою продовжити рід, залишити спадщину, закрити потребу у коханні та повазі, отримати підтримку у старості. Нині це основний мотив народження дітей у розвинених країнах. Такі діти бажані та в них вкладають максимально можливі ресурси. Вони отримують найкращий медичний догляд та найякіснішу освіту, яку здатні сплатити їхні батьки. Зростання попиту на медичні та освітні послуги штовхає їх вартість нагору і з кожним циклом завести дитину стає все дорожче. Це основна причина, через яку в розвинених країнах падає народжуваність: людям не вистачає грошей для забезпечення дитини на тому рівні, на якому вони хотіли б. Оскільки народження дітей пов'язане з великими і довгостроковими витратами, часто сім'ї підходять до народження так само ретельно як, наприклад, до іпотеки. Народження дітей відкладається, щоб встигнути побудувати кар'єру, накопичити заощадження, придбати житло. Існує також пряма кореляція між доступністю житла та народженням дітей: чим легше новій сім'ї обзавестися житлом, тим швидше вона заводить дітей.

Важливим чинником є також стабільність та безпека у суспільстві. Війни, економічні та політичні кризи створюють невизначеність, у якій побудувати довгостроковий план не можна. У таких умовах сім'ї часто відкладають народження дітей до моменту, коли ситуація проясниться і можна буде щось планувати.

Розглядаючи народження дітей як економічне підприємство, слід виділити основні витрати: це медичний догляд, навчання та житло. Медичний догляд та навчання дорогі через те, що їх надають люди з високою кваліфікацією і через це їх на ринку праці замало. Попит обганяє пропозицію, ціни на їхні послуги зростають. Житло дороге через те, що це найпоширеніший об'єкт для інвестування. Це властиво і для України, де найнадійнішим видом вкладення завжди вважався бетон, хоч війна показала, що це не так. Звідси можна дійти висновку, якщо довгострокові доходи населення зростатимуть швидше, ніж вартість послуг які необхідні дитині, то сім'ї заводитимуть дітей.

Щоб підвищити рівень добробуту населення, необхідно забезпечити стійке економічне зростання, яке обганятиме інфляцію. Це досить складно. Але державі доступні й інші інструменти: вона може стримувати зростання цін у медицині, освіті та житлі. В одних країнах це досягається за рахунок безкоштовної державної медицини, освіти та пільгових іпотек для молодих сімей. В інших – за рахунок адресних дотацій для сімей, які потребують підтримки. І той, і інший підходи вимагають великих витрат на рівні оборонного бюджету країни, або навіть більше.

Зараз досить багато говорять про те, що з воєнної точки зору Україні доведеться стати європейським Ізраїлем. Схоже, що нам доведеться стати Ізраїлем і з погляду демографії. Для цього доведеться почати враховувати релігійні особливості людей, які глибоко вірять. Вони відплатять суспільству дітьми. Доведеться дозволити повернутися до країни без кримінального переслідування всім чоловікам, які незаконно перетнули кордон під час оголошеної мобілізації. Вони заслуговують на моральний осуд і, можливо, обмеження у правах, у вигляді заборони обіймати державні посади, але без таких гарантій вони та їхні сім'ї не повернуться. Доведеться забезпечувати економічне зростання, швидше за все, за рахунок зниження податків, як би болісно для бюджету це не було. І нарешті доведеться ставати країною для українців. Країною, яка всі свої зусилля спрямовує на те, щоб її громадянам жилося добре та зручно. Тоді у нас з'явиться шанс не лише на збільшення народжуваності, а й на репатріацію мільйонів етнічних українців, які мешкають у всьому світі.