Я навіть скажу, що Різдво для розуміння суті християнства важливіше, ніж будь-яке інше свято чи подія.
Чому Різдво досі важить? Про що воно?
Коли у Першій світовій війні солдати відмовились стріляти одне в одного на Різдво і почалось стихійне братання – це, мабуть, найточніша суть Різдва. В цій історії «Різдва в окопах» схована глибока Євангельська звістка. Коли ангели з'явились у небі і заспівали: «Слава у вишніх Богу, і на землі мир...».
Ісус приходить у людство, розірване на партії, фронти, своїх і чужих. Кожна людина автоматично поділяє світ на «свій — чужий». «Партійне мислення» – це чума всіх віків і країв, від палеоліту до постмодерну.
«Чей металл тяжелей и верней посты?!
Разделился весь мир, отвечай:
С кем ты?!»
Різдво – це про крах партійного мислення. Немовлятко, що лежить у яслях, маленькою ручкою трощить шаблони.
До Нього прибігають пастухи, найнижчий прошарок суспільства – і високочолі маги зі Сходу. Хто були ці маги? Персидські маги-чародії, що пам'ятали древню сокровенну істину? Неважливо – суть в тому, що найвище і найнижче зближається, сідає поряд біля колиски.
Все Його життя – буде отакий тролінг, трощення, переворот, революція.
«Хто це такий?! Звідки він приперся? З Галілеї?! З цього села нічого доброго не буває!»
«Син теслі буде проповідати і вчити нас, священиків і вчених, що все життя над цим працюємо!? Ха-ха-ха!»
«Як посмів руку підняти в храмі, що це за погром! Як ти посмів порушити заповіді!»
«Ти як відповідаєш первосвященику, хаме!».
«Він сидить і п'є з грішниками і блудницями! В нього погане товариство! Зібрав усяку підлу наволоч довкола себе, жодної пристойної людини!»
І логічне завершення:
«Він загрожує нашій нації, народу, він нищить наші традиції, устої, звичаї, він накличе на нас гнів Божий. Якщо його не вбити, прийдуть римляни і заволодіють нашим народом!»
«Він бунтує люд, погрожує зруйнувати храм».
«Хай краще цей один чоловік помре за весь народ, ніж народ загине».
«Розіпни його!!!»
Не треба бути кепом, щоб зрозуміти – це історія кожної Чесної і Доброї Людини у світі, де панує нерівність, несвобода, партійне мислення, тотальна ворожнеча, підозра та ігри престолів. Людина, яка йде шляхом правди і любові, рано чи пізно наткнеться на всі ті звинувачення, що закидали Ісусу.
Бо Він прийшов принести людям новий мир і новий світовий лад. Світ, де поділи на «свій — чужий» розпадаються. Де відкривається велика істина про милосердя, покаяння і прощення. Або – сучасною мовою – людяність (і любов), зміна свідомості, шанс стати іншим.
Шанс стати іншим, або прощення
Ти можеш помилятися. Ти можеш хибити. Ти можеш виправитись. І ти — не є поганий. Тебе не покарають, не затаврують. Бо те, чим ти Є – набагато глибше і суттєвіше, аніж всі помилки і здобутки.
І це не страшно – помилитись, схибити, сказати щось не так. Бо над тобою – не безжальний суддя-екзаменатор, а люблячий батько. Інколи суворий, інколи впевнений, але ти знаєш – милість перевищує суд.
Ти – як той блудний син, що втік від батька, але повернувся. І Батько обіймає, і все, що було, стає «аки не бывшее». Все ніби стирається, і батько дивиться іншими очима. Забув? Навряд. Пробачив. Прийняв. Дав інший шанс. Бо під шкаралупою блудного волоцюги – його улюблений син.
Хто здатен так пробачити? Хто здатен відпустити безмежно тривалий оберемок образ, болю і травм? Хто як Бог?! – вигукує Михаїл у Біблії, і цей вигук набуває іншого звучання: не «хто сильніший цар всесвіту», а «хто як Він здатен на те, на що нездатні навіть найсильніші володарі?!».
В цьому велич ідеї Бога. Бог Різдва – це простір, де стають можливими прощення, прийняття, любов і свобода. Ці речі не можливі у всесвіті скінченних речей. Щоб бути здатним на таке прийняття, треба бути безконечно сущим, настільки більшим, щоб ти міг прийняти. Це – велич серця, яке попри все всезнання вміє «вменить аки не бывшыя» все, що було. Де не коштом компромісу, не «навмисно», через силу, як люди пробачають – а справді, з повноти, де завжди багато місця Бо людьми володіє страх, що походить зі страху смерті і свідомості власної скінченності. Той же, хто сильніший за смерть, здатен прийняти тебе, пробачити і побачити тебе за всіма перепонами.
Людяність і любов
Ми вибудовуємо довкола себе риштування ідентичностей. «Я – такий-то, такий-то, такий-то, така-то політична, національна, сексуальна орієнтації». У кожного з нас є набір типових масок, шат, убрань, які ми надягаємо на себе, щоб «стати чимось», щоб набути впізнаваності, щоб здобути притаманні цим маскам набори статусів і ролей у суспільстві. І з часом ми забуваємо, що ці маски вростають в тіло і починають гратись нами. Хвіст починає вертіти собакою. Маски стає важко відірвати від тіла.
«Хто я? Де я?!» Мучительно метається людина від стіни до стіни, намагаючись чи то зірвати з себе, чи то вдавити в шкіру сильніше чергові набори масок.
Це т.зв. «ідентичності».
Немовлятко у яслях не має «ідентичностей». Воно має чисту присутність, чисте буття тут-і-тепер. В його сяйві всі маски обсипаються додолу – воно сяє тим величним спокоєм і радістю, що притаманні лише Тому, Хто є і Чиє буття не потребує, щоб його хтось схвалював чи затверджував. У променях цієї Зорі і людина стає собою – за межами добра і зла, лаштунків і риштувань. А що є свобода, як не буття собою, esse in se et per se?
В цьому – абсолютно нове ставлення до Іншого, до ближнього.
В цьому істина любові і людяності.
Бо Ти – глибше за все «твоє». За всі атрибути і акциденції.
Бо хто є блудний син? І хто є ближній подорожньому із притчі про доброго самарянина?
Це – нова свідомість, покаяння у значенні «Метанойя».
Це – трансформація свідомості, спосіб бачення світу зовсім іншими очима. Бачення не рожевого, не ілюзорного. Правдиве бачення зла у світі, правдиве визнання гріха і розуміння того, хто у людському світі є володар, пам'ять про розп'яття і смерть — тільки на фоні розуміння цього жаху можна оцінити велику мужність і відвагу нової свідомості любові, про яке говорить Ісус. Про яке мовчки свідчить Дитятко.
Метанойя протистоїть паранойї. Логіка страху, дроблення, ненависті і групової ворожнечі – відступає перед мужністю любові та людяності, поєднаною із істиною та справедливістю.
«...На землі мир людям доброї волі» (інший переклад – «на землі мир, в людях благовоління» – кома там не помилкова)
Добра воля – це тут дуже важливий елемент.
Змінивши себе, свою власну свідомість, я змінюю світ всередині мене. Коли ми двоє змінюємо нашу свідомість, наше ставлення – ми змінюємо світ між нами, світ наших взаємин і стосунків. Коли ж змінюються троє і більше людей – зміни починають торкатись і зовнішнього, «об'єктивного» світу.
У людей відкривається дар благовоління, дар доброї волі. Його енергія походить із тайни Різдва, із любові і прощення, що випромінює Дитятко.
І люди доброї волі самі стають носіями Різдва – поширюючи ці славу, мир і добру волю, любов, прощення і метанойю. Звідси – всі подарунки, цукерки, кульки, зірочки і свічечки, вся ця унікальна різдвяна атрибутика, все це «чуття свята», «дух Різдва» тощо.
«І світло у темряві світить, і темрява не охопила його»
Різдво недарма має явну конотацію відродження, народження, пробудження до життя. Наскільки б вона не сягала вглиб історичних часів, вона – це запит спраглої людської душі, яка прагне того, що неможливе. Людина багато чого може. Зупинити епідемії і знищити світ. Але не може впоратися із собою, своїм серцем, своєю свідомістю (таблетки і трепанація, як ви розумієте, не про це). Спрага, жага до визволення, до прощення, до спасіння – це і спрага за безумовним прийняттям і любов'ю. Це і реальне розуміння, що людський світ балансує на межі пекельної війни всіх проти всіх, і жодна чисто людська філософія, наука, не здатні врятувати нас від загибелі. Остання надія – це надлюдська філософія, це мистецтво і Дар, що походить із надлюдського виміру. Різдво, яке приходить у світ – це остання надія.
Мимоволі згадується ніцшеанський образ Дитини – втілення вільного духу, який, граючись, творить нові світи ("ось, творю усе нове!"), який не знає меж у вільній творчій грі. Дитина творить нові цінності і є образом Надлюдини у Ніцше. Свідомо чи ні – він відтворив саме християнську ідею Дитятка у яслях.
Тож це є шанс для всіх нас – заспівати разом із магами і пастухами, відкрити собі новий світ і спосіб буття, здобути нове народження.
І от на завершення нагадаю вірш Володимира Соловйова, який назавжди у мене засоціювався із Різдвом.
Пусть все поругано веками преступлений,
Пусть незапятнанным ничто не сбереглось,
Но совести укор сильнее всех сомнений,
И не погаснет то, что раз в душе зажглось.
Великое не тщетно совершилось;
Не даром средь людей явился Бог;
К земле недаром Небо преклонилось,
И распахнулся вечности чертог.
В незримой глубине сознанья мирового
Источник истины живет, не заглушен,
И над руинами позора векового
Глагол ее звучит, как похоронный звон.
Родился в мире Свет, и Свет отвергнут тьмою,
Но светит он во тьме, где грань добра и зла,
Не властью внешнею, а правдою самою
Князь века осужден и все его дела.
Соловьев В.С. (1894)