Дні Христових страждань, Страстей – це найзначніші дні в році для християн.Вони складають єдине ціле із святом Пасхи-Воскресіння. Це одна таїна спасіння роду людського: немислимі страждання, зрада, покинутість Ісуса, страшна смерть на хресті – і незбагненна перемога над фатумом і смертю, тріумф життя, любові і свободи. Для мене ж особисто стало відкриттям, що в цих класичних і священних подіях можна провести цікаві паралелі із сучасною політикою і сучасними суспільними проблемами.

Мене завжди цікавило – як народ, що щойно вітав Ісуса як Месію, буквально за 4 дні волає «Вбий його!»? Що сталося? Як так можливо? Чому так швидко вхопили і засудили?

Ви помітили, як Ісуса схопили і заарештували у Гефсиманському саду? Як його вели і як влаштували судилище? Це дуже добре унаочнено у фільмі-переказі «Страсті Христові». Його вхопили вночі, потай, і притягли на скликаний переполовинений синедріон. Судилище незаконне – арештованого заздалегідь вже засудили, його слова перекручували до неймовірного, приписуючи все, що можна було приписати, навіть те, що не ліпилось (наприклад, намір зробити бунт). Невідомо, чи могли висловитись на тому синедріоні ті вчителі Ізраїлю, що симпатизували Ісуса, але принаймні те, що їх не слухали, і робили, що загадав Кайафа – очевидно. Оцей «схоплений» суд, який вертить як завгодно найвищому президенту синедріону – це так знайомо для нас.

Вдумаймось, хто тут є хто в цьому «процесі».

Христос втілює абсолютну ідею Правди, Життя, Свободи («пізнаєте істину і правда визволить вас", "ви вже не раби, але вільні", "вже не раби, але діти Божі" і "спадкоємці Царства") і Гідності (!) людини. Він – революціонер і реформатор. Це не зовсім точні богословські формулювання, але дуже влучні риторичні метафори – Він виповнює і радикально реформує Закон, змушує замислитись над суттю і смислом всього Закону («милості хочу, а не жертви"), Він громить торгівців і мінял у Храмі, священики і поважні вчителі із хранителями Закону стають "лицемірами", "зміюками, гадючими вироками" (буквально з грецькою "змеи, порождения ехиднины").

Його ненавидить правлячий "політичний клас" Ізраїлю. Політична еліта (священики Храму), інтелектуальна еліта (фарисеї та книжники, тобто вчителі і хранителі Закону) – "люблять" Його не дуже тихою ненавистю. Він іде ніби мінним полем – де "лідери публічних опіній" готують йому засідки і пастки, щоб Його ж невдалою відповіддю знищити Його репутацію, виставити ворогом народу, бунтівником, "раскачивателем лодки".Треба знайти привід – порушення закону, корупційний скандал (несплата податків кесарю), якась єресь – але Ісус вміло обходить усі пастки...

Інфляція і деградація суспільних інституцій – колосальна. При владі ставленик іноземних загарбників (!), розпусник Ірод, який вбив морального авторитета і пророка Іоанна Хрестителя. Релігійна влада – так само пристосуванська щодо окупантів. Зверніть увагу на їхню аргументацію. Не каламутьте воду, бо Рим нападе і загарбає Юдею. Краще вбити одного надто шумного і популярного проповідника, аніж щоб перелякати окупантів. Вони так піклуються про народ, такі щирі вболівальники за людей і за мир, за стабільність, "лишь бы не было войны".

Колаборанти з окупаційної владою — говорять про порятунок народу від окупації. Самозванець Кайафа — про самозванство. Хранителі і вчителі Закону – так про себе говорять вони.

Але Ісус іншої думки:

"На Мойсеєвім сідалищі всілись книжники і фарисеї…

горе вам, бо ви взяли ключ розуміння, самі не входите, і іншим заважаєте…

горе вам, бо зв'язуєте тягарі тяжкі і непідйомні, кладете їх на людські плечі, самі ж навіть пальцем своїм не хочете їх зрушити…

Горе вам, що ви даєте десятину, але покинули головне в Законі – суд, милість, і віру! Заповідь же Божу замінили переданнями вашими!".

"Ви поїдаєте доми вдів і сиріт, грабуєте бідних, а самі жируєте, збільшуєте свої гардероби, машини та публічні шанування вас отаких праведних і файних!". Корупція. Хижацтво. Підміна справжньої релігії – формальними жертвами і звичаями.

"Мерзость запустения, стоящая где не должно", коли хранителі Закону – стають простими політиканами із власним дуже корисливим інтересом.

А що народ?

Народ спраглий – він прагне правди, свободи, Лідера (!) чи то пак Месію. Він прийде, здолає "корупцію" (corruptio – це зіпсуття латиною, тобто псування природи, суспільних відносин, держави, тощо і т.д. і т.п.) Ізраїлю, вижене загарбників, встановить сильну і вільну державу від Сяну до До… тьфу, від Синаю до Евфрату, як його праотець Давид.

Тому народ зустрічає Його, вітає Його, "Осанна сину Давидовому!". Це лякає можновладців, цей Вхід Господень в Єрусалим – це дуже схоже на Майдан, коли молодь, діти кричать і вітають пришестя довгожданого Месію чи то пак лідера, царя Ізраїлю. Ісуса вітає молодь, діти, насамперед вони. Влада вимагає від Ісуса: "хай вони замовкнуть, припиніть цю маніфестацію". Ісус же каже просто: "Якщо вони замовкнуть — каміння закричить".

Влада, можновладці, хранителі і вчителі Закону, священики – потайки домовляються його спіймати і вбити. Вони бояться чіпати Його відкрито, тому що Він популярний в народі, це може викликати бунт. Треба налаштувати народ проти нього.

Вони вирішують Його брати вночі, коли усі сплять, і дуже швидко засудити, щоб встигнути до Пасхи (яка через 2 дні), і щоб не викликати надмірного розголосу. Вони мобілізують своїх прибічників і "електорат"...

І це дуже схоже на умовний "антимайдан" – ті, хто кричали "розіпни Його!" вже через 4 дні після того, як весь Єрусалим співав "Осанна!". Їх спонукали це робити самі "можновладці", священики, які навчили їх так – чим вам не застосування примітивних засобів масової інформації, пропаганди і зомбування? Вони спонукали і найняли багатьох людей волати, створюючи "масовку" перед очима Пилата – у мене мимоволі згадуються т.зв. "титушки" і проплачені мітингарі недавніх днів.

Скоріш за все, це кричав далеко не весь Єрусалим — для створення належної "масовки" досить було навіть 10%, слуг священиків і охоронців. Мабуть, і не всі були "проплачені", багато хто мав свої цінності і переконання, про які нижче... Більшість взагалі – мовчала, або дивилась і нічого не робила. Боялась виступати проти влади? Боялась постраждати разом? Ніхто зараз певно не скаже...

Пасха, Песах – це не тільки порятунок євреїв із Єгипту, чи спасіння людства від приреченості на вічну смерть. Це – не тільки діяння Бога. Це — однакова поведінка маси людей: в Єрусалимі доби Ісуса Христа та в Єгипті часів Мойсея. Цю поведінку та мотивацію ми можемо бачити завжди в нас...

Як і юдеї часів Мойсея, ці люди хочуть назад в Єгипет, де дають ковбасу по 2.20 і стабільні пенсії, тьфу – цибулі і часнику і м'яса (ну їй-бо, достоту "ковбаси по 2.20"!) доволі (Числа, 11:5; Исход 16:3). Тому їм здається, що "Царь не настоящий", бо ж цар має бути "сильним", "чотким пацаном", просто таки "альфа-самцем", роздавити всіх військовою силою. Вони хочуть земної слави і багатства, жерти, їжі, більше їжі! – і якщо Ісус не дасть кожному одразу чималий клаптик землі і багато рабів, то Його треба розіп'яти. Вони хочуть велику і сильну державу, "вставання з колін", відродити державу Давида від Синаю до Євфрату. Вони хочуть чуда, за помахом палички, за маною чарівника, "сотвори нам знамення", "якщо ти Син Божий, зійди з хреста". В цьому однакові і прості люди, і цар Ірод, і вояки під хрестом, і розбійник на хресті. Такий собі всенаціональний консенсус в бажанні чуда і "щоб за нас усе зробили", спільне для всіх ставлення до Бога чисто споживацько-магічне, чисто матеріалістично-зискове. Але "рід лукавий і перелюбний знамення шукає, та знамення не дасться йому, окрім знамення Йони пророка"!

Саме звідси асоціація ідей – і метафізичний "майдан", і "антимайдан". З одного боку на чоло піднесена ідея Свободи і Гідності, ідея цінностей, що вивищується над матеріальною прагматикою. Цінності моральної політики, непримиримості із моральним та суспільним злом, із корупцією як зіпсуттям. З іншого боку – угодовство із аморальною основою політики, згода із корупцією, виправдання насилля над слабшим (побиття людей) та грабунку бідних (корупція та олігархія) в ім'я "стабільності", "ковбаси єгипетської" "по 2.20", та "щоб римляни не прийшли", із нарочитою с(т)имуляцією "духовності", "традиційних цінностей (традиція з латини – "передання")".

Він був приречений у цьому суспільстві, і Він пішов на хрест. Але тут включається інший порядок ідей та речей – вищий порядок. Він воскрес, і Він переміг. Він говорить своїм учням, посланцям Своїм, кого Він посилає у світ:

"Страждання і скорботу ви зазнаєте у світі, але мужайтесь – Я переміг світ. Якщо вас світ ненавидить, знайте, що Мене він перше, ніж вас, зненавидів . Якби ви були з цього світу, світ би любив вас, але ви не від цього світу,тому він вас ненавидить. Виженуть вас із зібрань, і прийде час, коли кожен, що вбиватиме вас, вважатиме, що він службу приносить Богові.

Нині ж суд цьому світові! Нині цар цього світу буде вигнаний геть"...

"Ідіть! Ось я посилаю вас, як ягнята межи вовків! Будьте мудрі як змії, і прості як голуби. Проповідуйте Добру Новину до краю землі..." – і нарешті...

"ВИ – СВІТЛО світу, яке не ставлять під спуд, але на видному місці. Ви – СІЛЬ землі, а якщо сіль втратить силу, чим її зробиш солоною?". Ви покликані бути провідниками світла, любові, свободи, добра і мужності — власне, Євангелія, – і через вас спасається і покращується світ.

Звісно, це всього романтична така асоціація. Але вона аж надто добре лягає на сучасний стан речей...