Я міг би бути вчителем історії і навчати діточок любити Україну за її коріння. Я міг би продовжувати автобізнес і створювати механічні витвори мистецтва. Я міг би написати кілька книг за мотивами свого життя і купатися в променях слави письменника. Так, я, звісно, був егоїстом.

Але на мою країну напав підлий, брехливий, підступний і одвічний ворог, і я став командним гравцем. Гравцем у команді слюсарів і банкірів, студентів і викладачів університету, айтішніків і художників, будівельників і бізнесменів, які весною 2014 року взяли до рук зброю і однією командою пішли рятувати країну від руцькага міра.

Це найкраща команда в світі. В ній серйозні втрати діляться на всіх, перемоги примножуються всіма, а «нездійсненні» завдання виконуються з посмішкою і кокетним «оп'ять ми?», просто засукавши рукава. Мета в нашої команди одна: Україна. Звичайна європейська держава, в якій громадяни мають гідність і відповідальність, права і обов'язки Людини. Мені комфортно в цій команді.

Але є інша команда. Команда жадібних потвор, що роками тримають організм держави Україна хворим, аби смоктати з неї кров. В тій команді грають і запоребрикові вороги, і біло-голубі вороги з паспортами Громадян України, і корисні споживачі кацапського інфолайна (читай — ідіоти), і мрійники-інфантили, що бажають всього і відразу та ще й за чужий рахунок, і продажна мразота з Печерських пагорбів і суддівських кабінетів.

І та команда була посаджена за стіл, де створено всі умови, щоб вони відкрилися. І вони відкрилися. З усіх олігархічних ЗМІ полилися тонни лайна з маніпуляцій і брехні на Головнокомандувача воюючої України. Люди в патріотичному одязі пропонують віддати булаву сцикливому малоросу. Продажні мусора повертаються зі стану «поліція» у звичний «міліція». Реваншистське бидло, розбризкуючи слину, будує плани знищення України і патріотів. А портновські судді говіють на жнивах антидержавних рішень...

Але знаєте що? Але збірна покидьків, що грає проти України трошки (зовсім) не вгадала. Будь-який стратег їм міг би пояснити різницю між виграним боєм і виграною війною. Але у глистів тяжко зі стратегією (приклад — ВВХ). Вони навіть не помітили, за чиїм столом сидять і в яку гру грають.

І мені приємно, що можна бути в команді із честю і гідністю і давити всю ту самозакопану мразоту, яка довела свою антагонію Україні. Приємно бути в команді вовків на чолі з левом проти чисельнішої команди шакалів на чолі з бараном. Приємно бити фактами по емоціях і вчергове, засукавши рукава, виконувати «нездійсненне». Моя команда виборе шлях України додому — в сім'ю європейських країн, подалі від кацапської Орди.