Учора мій восьмирічний син уперше в житті був на акції протесту. У Львові на площі Ринок, на захист Сергія Стерненка.
У лютому 2014-го Яркові якраз виповнився рік і я наївно сподівався, що йому не доведеться виходити на такі акції. Що як і ходитиме на якісь мітинги чи марші, то буде щось за екологію. Чи там за введення в законодавство 52-го гендеру. Ну або проти, як уже собі вирішить.
Як з'ясувалося, пояснити восьмирічній дитині, чому і навіщо ми йдемо, не так уже й складно. Навпаки, зараз якраз такий вік, коли «справедливо/несправедливо» — часто вживаний аргумент. Правда, я ще серед іншого видав фразу «суддя кинув за грати добру людину».
Перед акцією зустрілися з дружиною, вона питає, чи знає Ярко, куди і чому ми йдемо. Він переказує, що почув від мене і як зрозумів. І теж каже про «добру людину». Юля ж йому: «насправді трохи не так. Ми не знаємо цю людину і не можемо бути певні, що вона добра. Справа не в цьому, а в надто очевидній несправедливості». І знаєте, Яркові ця концепція цілком підійшла.
Дуже шкода, що до багатьох дорослих не доходить. Може, деяким політикам варто подорослішати? Хоча б до шкільного віку?