Дружина одного рибалки так сумувала за чоловіком, коли він був у морі, що почала пекти хліб із сиром у формі човна, і вибивати туди яйце, щоб над човном світило сонце. Так з'явилося хачапурі по-аджарськи.

Один французький чернець відпочивав у печері, а потім залишив там частину свого сиру, аби його поїли інші святі брати, які мали прийти пізніше. Брати в сповнену вологого і солоного повітря печеру не зайшли, а через якийсь час чернець знайшов той же сир посинілим, смердючим і шалено смачним.

Один італійський герцог замовив сієнським кондитерам десерт, який одночасно був би смачним, легким і заохочував би лібідо. Кондитери зробили його із сиру маскарпоне, печива савоярді та алкоголю. Страва називалася «Суп герцога», аж поки не потрапила до венеціанських куртизанок. Ті годували ними чоловіків і переназвали його у «Піндіми мене вгору», тобто італійською Tira mi su.

Один король Пруссії дуже мріяв, щоб його країна подарувала світові якусь видатну страву, тому оголосив: того, хто її вигадає, позбавлять від обов'язку служби в армії та нагородять мішком золота. Так з'явився круглий пампух, який у світі називають берлінером...

І лише українці вигадували свої страви просто тому, що хотіли поїсти. На крайній випадок — щоб було що в кошику посвятити... «Козаки були в облозі, і в них залишилися тільки буряк та капуста». «Рік був голодний, і в селі були тільки борошно, сир та картопля»..."Жили собі дід і баба, і не було в них чого їсти..."

Чи не пора вже повигадувати якісь людські легенди про українську кухню? Знаючи, наприклад, що про те ж тірамісу років 100 тому ніхто не чув, тобто ні герцог Козімо ІІІ Медічі, ні куртизанки його їсти не могли. Чи що пампухи круглої форми в Ірані, а також у Польщі, Україні і Литві знали набагато раніше за 1775 рік, коли нібито були вигадані берлінери...