Кілька днів тому я трохи збурив свою інтернет-бульбашку одним маленьким фото. Компанія «Сільпо» запустила чергову вірусну кампанію для зменшення використання поліетиленових пакетів. Як маркетолог, я максимально зацінив якість меседжу, багатьом сподобалося теж, але без дискусії не обійшлося. Відразу з'явилися фото з АТБ, де людям на авто пропонують картонні коробки замість пакетів. Посилання на Ашан, який продає біопакети, що швидко розкладаються. Питання: а чому б замість інформаційних кампаній не відмовитися від пакетів узагалі?

Я дуже не люблю срачів у себе на сторінці, але ця дискусія мене дуже потішила. Чому?

Мій (а точніше моєї сім'ї) хрестовий похід проти відходів почався у 2016 році, під час сміттєвої кризи у Львові. Замість того, щоби проводити довгі ароматні вечори в неприбраному місті за дискусією, хто ж більше винен: Садовий чи Порошенко, ми почали сортувати сміття удома. А оскільки я не бачив перспективи щось змінювати в масштабах однієї сім'ї, то почав проповідувати пропагувати у себе на Фейсбуках, а далі й у колонках на місцевих новинних сайтах.

Я був у шоці від того несприйняття та часом навіть хейту, який отримав у відповідь. При чому не від якихось «совкодрочєрів» чи люмпену, а від своєї ж бульбашки, переповненої журналістами, митцями, рестораторами та креативниками різних мастей: дизайнерами, маркетологами, програмістами та культурними менеджерами. На той час, та й досі, у Львові (і в Україні в принципі) не має централізованого сортування відходів. Контейнери для пластику, паперу, скла — лише бутафорія. Лише пластикові пляшки зі спеціальних сіток забирали окремо. Нам доводилося порозкидати по хаті і балкону відра та коробки для пластику, скла, металу, пляшок, вділити шухляду для поліетиленових пакунків і місце для батарейок. І все розвозити в різні місця по всьому Львову. Детально описував процес отут. Мені писали, що все це дурня, що українці ніколи не будуть сортувати сміття, що я вимахуюся, що це все до одного місця, поки Ахметов не сидить... Ще більше хейту викликала кампанія проти одноразових горняток у кав'ярнях. Уявіть собі, що довкола — смітники з сотнями мішків зі сміттям. Гори сміттєвих мішків. По всій країні істерика, що львівське сміття знаходять то в Житомирі, то в Кривому розі. Тільки потеплішає — з'являються аромати. А найбільш прогресивні тусовки міста на будь-які спроби вирішувати проблему знизу кажуть «то всьо фігня!», «Хай Садовий розбирається!», «Хай Порошенко розблокує!» Таке було не лише в мене, а й у кількох інших активних львів'ян, котрі намагалися нести ідею в маси.

На той момент, окрім оцих маленьких акцій зі стаканчиками у кав'ярнях навіть не йшлося про те, що сам по собі почне щось змінювати бізнес. Здавалося, що люди і справді також не дуже готові сортувати, навіть коли їм поставити контейнери просто під ніс. Усі казали, що на зміни підуть десятки років.

Але того ж року у Львові запрацювала ініціатива Zero Waste Lviv. Активізувався рух Україна без сміття. Інформування та пропаганда сортування, а далі й заходів щодо зменшення кількості відходів стали справою не одиниць, а тисяч. У Львові запрацювала Зелена коробка — сервіс для сортування відходів на офісах. Схожі проекти з'явилися в багатьох інших містах. Без сортування у нас зараз не відкривається жоден коворкінг чи нормальний офісний центр. Хвиля дійшла навіть до рестораторів, які були дуже консервативними у ставленні до теми, бо мали певну картинку сервісу з серветками, трубочками і купою інших не надто насправді потрібних речей. Ще у 2017 можна було ввести знижки для клієнтів з власними горнятками у десятку кав'ярень, але проблемно переконати відмовитися від пластикових трубочок для соку двох-трьох рестораторів. Жодні раціональні аргументи не перевершували страх, що коли заміниш пластикову трубочку на металеву або паперову, на тебе впаде прокляття і всі гості перейдуть до конкурент, котрий пхає в маленьку скляночку соку відразу дві трубки. Хоча ми як агенція, котра працює насамперед саме з ресторанами, пропонували різноманітні заходи доволі наполегливо. Прорвало аж у 2018-му році, ми відкривали відразу два ресторани з різними власниками, де вдалося впровадити заходи Zero waste. Як виявилося, металеві та паперові трубочки не розлякують клієнтів, а навпаки, викликають повагу. Максимум 2 відсотки висловлюють нерозуміння, і для них можна тримати кілька пластикових трубочок десь у шухляді. Як виявилося, можна подавати цукор у цукерничках, а замість паперових стіків знайти цікавіші місця для реклами бренду. Можна попрацювати з постачальниками і зменшити упакування, в якому привозять продукти. Можна доставляти їжу у спеціальному папері та фользі, з дерев'яними приборами, як це роблять, наприклад, Чотири чебуреки Prosecco Bar. І при цьому не втрачати гостей, а навпаки, будувати з ними спілкування на основі цінностей. Зрештою, це не поодиноко. На цей момент, у Львові ви знайдете такі практики у барах, кав'ярнях, у дорогих ресторанах і дешевих забігайлівках, і навіть у доставках суші. І саме у Львові з'явився, як на мене, найбільш прогресивний стартап зі створення безконтактних меню для ресторанів. Усе це можливо, якщо захотіти і почати.

Зараз стало набагато легше сортувати і здавати відходи. Крім Зеленої коробки та схожих проектів для офісів, є, наприклад Silpo Recycle, куди можна відвезти всі відходи відразу (крім лампочок і батарейок, які можна здавати на екобус, котрий їздить від району до району. Знаю, що такий є не лише у Львові, але точно у Хмельницькому і Полтаві). Тепер нам із дружиною не треба їхати в чотири-п'ять різних напрямків. Один раз в одну точку. При цьому тепер це не раз на місяць чи два, а не частіше, як раз на півроку. Тому що намагаємося уникати всього паперового, взагалі не користуємося пакетами (екоторби, торбинки для офочів і всілякого розважного, контейнер на м'ясо чи рибу).

Та найкрутіший показник змін — те, як конкурують за звання найбільш екологічного великі мережі супермаркетів. По суті, всі вони вже мають яку не сяку політику у цій сфері, декі позтивні практики і все більше та більше комунікації на цю тему. А значить, відчувають наявний попит і формують новий. Так, поки що це дуже точкові заходи, і здебільшого це лише маркетинг. Але в сучасному світі ти не можеш довго розповідати про щось людям, не підкріплюючи це реальними послугами. Лише питання часу, коли біопакети витіснять у наших супермаркетах поліетилен. А далі лише питання часу, коли не сортувати сміття стане соромно. Головне: як змінилася дискусія. З площини «то нікому не потрібно» ми перейшли у площину «а як же робити правильніше».

Звісно, нам далеко до Німеччини, де вже наступного року пластикові пакети в крамницях просто заборонять. І наступного ж року, наприклад, заборонять будувати житло, якщо воно не створює енергії принаймні стільки ж, скільки витрачає (гуглити «будинок нуль енергія» та «будинок плюс енергія». Але п'ять років тому я навіть не уявляв, що моє екосвідоме життя спроститься настільки, як зараз. Головне не сидіти і не чекати манни небесної. Як казала моя бабуся, «очі бояться, а руки роблять».

П.С. Трохи практичних штук, які можуть зменшити кількість відходів: