Черговий зашквар Андрєя Макарєвіча — про сібірскій борщ — не лише вкотре підтвердив, що російський лібералізм завершується на українському питанні, а російські «ліберали» ставляться до України так само зверхньо, як і імперці. Він підняв нагору стару дискусію про те, чий борщ. Макарєвіч прямо заявив, що борщ не український, бо України не було, коли з'явилася ця страва.
«Ну перші, а якщо другі? Хто це рахував і що це змінює? Адже це не спорт і не забіг на довгу дистанцію. Тисячу років це було в Україні, але тоді її ще не було. Ми жили взагалі в інших умовах, а борщ був».
Але чи є в нас реальні підстави заперечувати гастрономічним імперцям? Так, є. Але почати треба з того, щоб самим собі казати правду.
Правда 1. Борщу не тисяча років. І навіть не 900. Каюся, я сам колись начитався недобросовісних істориків і в передмові до книги «Львівська кухня» Ігоря Лиля вказав на 11 століття як час появи борщу. Однак реально нема жодних переписів із того часу. Та й навряд чи можуть бути. 11 століття — і справді час, коли до нас із Візантії потрапив буряк. От тільки їли тоді з нього лише листя. Сорти з їстівним червоним солодкуватим коренем вивели аж у 14-му столітті. А популяризувати почали в 15-му. Радше за все, 15-те століття і є часом появи борщу.
Правда 2. Борщ як страва і борщ як борщєвік — це двє бальшиє разніци. На чому базують росіяни свої претензії? Переважно на фразі із книги «Домострой» 16 століття. Мовляв, там уже є згадка про борщ. Але що ми побачимо, коли прочитаємо цитату? «А возле тына, вкруг всего огорода, там, где крапива растёт, насеять борща, и с весны варить его для себя почаще: такого на рынке не купишь, а тут всегда есть; и с тем, кто в нужде, поделится Бога ради, а если борщ разрастётся, то и продаст, обменяв на другую заправку». І далі: «В ту же пору до самой осени борщ, подрезая, сушить и сплетать в пучки, он всегда пригодится — и в этом году и позднее, и капусту в течение лета варить, и свёклу». Як бачимо, борщ тут — це рослина, відома більше як борщовик, про страву борщ навіть і згадки нема. Та й хто б варив борщ із сушеного листя? Одне слово: чули дзвін, та не знали, де він...
Правда 3. Почитаємо класиків російської кухні. Єлєна Молоховєц на початку 20-го століття була для росіян тим же, чим пізніше стали для українців Ольга Франко та Дарія Цвєк. Саме на неї посилаються всі російські дослідники наступні півстоліття. Так от, у Молоховєц борщ — «малороссійскоє блюдо». Вільям Похльобкін написав низку фундаментальних праць про історію кухні, зокрема про російську кухню вже в середині 20-го століття. У нього борщ — це українська страва.
Правда 4. Коли ж почалися претензії росіян на борщ? Треба виділити два етапи.
Перший — часи пізнього Сталіна. Наприкінці 1930-их Сталін доручив своєму комісару з питань продовольства Анастасу Мікояну створити радянську національну кухню. Вона мала об'єднати понад сотню різних «національностей» СРСР. 1939 року він опублікував пропагандистську «Книгу про смачну та здорову їжу», яка стала найпопулярнішою кулінарною книжкою Радянського Союзу. У Росії її друкують донині. У цій книзі зліпили в одне потроху рецептів різних народів СРСР, часто змінюючи інгредієнти на доступні по всьому Союзу. Так намагалися створити загальну ідентичність, денаціоналізувати кухню. Частково це вдалося: спробуй доведи будь-кому в постсовку, що шашлик — то страва кількох народів на Кавказі і при Каспії, а не «ісконно наше»? Так само для багатьох росіян із борщем.
Другий етап — уже за часів Путіна. Проголосивши розпад СРСР «найбільшою геополітичною катастрофою», російський президент почав відновлювати роботу на руйнування ідентичності українців тьа білорусів. Мислевіруси про «єдіний народ» підкріплюватися «общєй історієй» та «общєй культурой».
Правда 5. Просто подивіться на різноманітність та вплив на культуру. Так, борщ готують і поляки, і білоруси, і литовці. І росіяни тепер теж. Але чи в якогось із цих народів розвинулася така карта регіональних борщів, із сотнями різновидів, залежно від специфіки регіону? Борщ зі смаженим карасем із Поділля, борщ «на клубниках» із Опішні, борщ на сушеній рибі з Херсонщини, борщ на вишнях з Рівненщини, білий борщ з Бойківщини, і так можна перераховувати кілька годин, аж поки читач не захлинеться слиною... Навіть у поляків та білорусів нема такої різноманітності. Нема також тисяч згадок у літературі і сотень прислівїв та приказок. Не кажучи вже про росіян, у яких є аж одна, та й та «нє дам сєбє в борщ насрать», зявилася аж в бандитські 90-ті...
Уже скоро це все підгрунтя оформиться офіційно, адже Україна розпочала процес оформлення борщу як національної спадщини. Почекати ще трохи, і не треба буде писати багато літер. Досить показати документ.
Читайте також:
Зеленська, Клопотенко і сирий буряк в сметані. Що не так із реформою шкільного харчування
