Епіграф:
«Людство сміючись розстається із своїм минулим»
К. Маркс
====================
В житті кожного Плюшкіна настає ця мить...
Ти зможеш. Зможеш. Зможеш.
Ти сильний. Глибоко вдихни. Ще раз. Ще.
Згуртуйся. Готовий? Тепер — вперед! Жодних сумнівів. Жодного жалю! Жодного співчуття!!! Ну ж бо! Почав!..
Скри-и-и-п.
О, Боже!
О, Боже, скільки їх!..
Так. Не панікувати. Не піддаватись! Не зачиняти дверцят, не засовувати шухляду! Не божеволіти. Триматися! Це перша мить. Зараз усе минеться. Глибоко дихай! Ти сильний.
Ху-х... як там було? Не дивитися їм у вічі! Не придивлятися і не розглядати їх в жодному разі!!! І не чути, не слухати їх. Не слухати їхнього слізливого патякання! Швидкими впевненими рухами — все в мішок! В мішок і на смітник! В пункт прийому вторсировини! В яму! «В кєрасін і сжечь»!..
Що? О ні. Тільки не це... Ти ж знав. Знав, що їх голоси все-одно звучатимуть в твоїй голові. Телепатично! Ти мусів бути готовий. То страшна зброя! Вони цілять в пам'ять. В беззахисне. Знають, гади! Б'ють без промахів. Зараз твій переповнений міхур пам'яті не витримає, лусне і розіллється жалісливою субстанцією по організму, отруюючи та паралізовуючи кінцівки й перетворить тебе на слабкодуху сентиментальну ганчірку!..
Боронися ж! Ну!..
І ти б'єшся.
Один поліг! Ще один! Наступний! Ще, ще!.. Ти б'єшся, мов лев... В мішок. Всіх в мішок!
«А ось я — твоя ще зовсім придатна кварцева лампа з рефлектором! Ти не посмієш мене викинути!»
О, Господи, і воно тут? В мішок! Ти невмолимий. Ти б'єшся, як берсерк, спритно хапаючи лампу за хвіст.
«...але у мене ще цілком пристойні штепсель і вимикач на дроті! Вони придадуться!!!» — жахливо відбивається лампа.
Ти б'єшся, як Тор. Незворушним обличчям цебенять сльози, але рука твоя тверда. Все — у мішок!
«Ми твої 750-метрові магнітофонні бобіни 'BASF' з Висоцьким, Цісик і Manowar! Ми твоя плоть і кров!!!.."
Удар націлений в серце, але ти відбиваєшся надійним щитом 128-гігової флешки.
Слідом у мішок летять роздруковані, щоб ніколи так і не бути прочитаними, якісь розумні статті з перед потопа світу, конспекти лекцій, методички, нотатки... Жменями летять скупчення милих сувенірчиків: «Це ти був у Батумі! Це з Карпат! Варна, море, брейк-данс! А ось це тобі подарувала...»
В мішок!!!
Рука німіє. Ти безжальний. Ти все-ще твердий. Марс, Одін і Перун по черзі цілують тебе в тім'я. Скоро, скоро перемога!
Складами стратегічних запасів непотребу і батальйонами недоремонтованого дріб'язку до мішка лягає окупант...
Зненацька наперед Війська Хламу авангардом виступають листи. Ціла дивізія листів! Стають нагле рівненькими драгунськими полками, в штивних паперових мундирах, з медалями поштових штемпелів і відзнаками марок на одностроях.
Шалена баталія на мить завмирає — листи! Війська спецпризначення!..
Листи незворушно очікують поєдинку з пам'яттю. То не якісь там теперішні віртуальні цифрові фітюльки, котрих і не побачиш без технологій, а справжні живі Самураї Комунікацій. У кожного під паперовим обладунком — душа. У кожного є своя біографія. Своя місія...
Твоя рука розтискається. Меч випадає.
А вони вже оточують тебе, беруть в кільце, повільно підходячи один за одним. Ти торкаєшся кожного. Ти знаєш їх усіх в обличчя. І міхур твоєї пам'яті безсило лускає...
А потім, до заходу сонця, ти сидиш по-школярськи на підлозі, гладиш їх і плачеш. Ось цей старенький самурай вже став роніном. І цей. І он той... О, Боже, і ось цей...
Я переміг у війні. Але цю битву я програв.
А Карл Маркс — мудак і троль.
І козел.
(P.S. На фото — ОДНЕ фото. Автора не знаю...)