* * * * *
— ...а ще я пам'ятаю мить, коли мене новісінького тільки-тільки наповнили вмістом! Густою білосніжною духмяною пастою з райським ароматом цілющої м'яти!..
— Та ну?..
— Присягаюся! Гадаєте, я завжди був отаким нікчемним шматком лайна — скорцюбленим, зіжмяканим, напівспустошеним опудалом у компанії таких самих недогризків і недопалків, у контейнері з відходами?!.. Кахи-кхе... Ні!!! Одного сонячного дня я зійшов з фабричного конвеєра райдужним, блискучим і красивим, наче бог, тюбиком зубної пасти! Людські руки дбайливо запакували мене у барвисту пачечку й розмістили на вітрині з іншими браттями по догляду за ротовою порожниною.
А як я чекав на нього — мого єдиного володаря!.. Як прагнув служити йому!..
І ВІН прийшов по мене! Мій Король! ВІН вибрав мене!!! ВІН усміхався і віз мене додому кабріолетом кольору слонової кості. О, яка у НЬОГО була усмішка, які зуби, який прикус!.. Він поселив мене у своєму замку із високими колонами і кришталевими поличками, де ніжне ранкове сонце крізь вузькі вікна пестило мармурові прожилки і важкий хром ванної кімнати...
— А що сталось потім?..
— А потім прийшла ВОНА!
— Атомна війна?!
— Ні. Ота... його самиця. Вона... схопила мене своєю безжальною та холодною, наче лід, клешнею... і стиснула біля самісінької горловинки!.. Ох, господи, як згадаю... І чавила, чавила мене... Я задиха́вся й волав, я стікав білосніжною кров'ю... А вона, зіжмякавши, недбало жбурнула мене на скляну поличку... не закрутила шапочку... І залишила мене там!!!
— Боже... Бідолаха!.. А ВІН? Де був ВІН? Він прийшов? ВІН знайшов тебе?..
— Знайшов... Він жахнувся. Він кинувся до мене. Він ридав і гладив моє понівечене тіло ніжними пальцями... Він шаленів, він благав пробачення і рівняв мене, як міг... Він знайшов мою шапочку... Все марно... Бачите самі...
— Ох, не приведи господь!.. А ВОНА? Що з нею? ВІН убив її?
— Ні... Не встиг... Вона підло покинула його того ж ранку.
— От, стерво!!!.. Та щоб вона!.. та щоб їй!.. Та щоб...
(З А В І С А)
