Усе у нас є і гори, і ріки, і поля, і моря, і родючий ґрунт. Все є, але все одно щось не те: корупція, бідність, війна, жадібні політики…

Чому так, давайте розбиратись. Я вирішив зібрати головні, на мою думку, проблеми, що не дають нам розвиватись.

- Ви будете сміятись, але монголо-татари.
Саме так. Щодо цивілізаційних наслідків монгольської навали, то більшість істориків поділяють думку про те, що вона загальмувала політичний, економічний і етнокультурний розвиток Русі, відкинувши її князівства на кілька століть назад. Ординське іго законсервувало удільну роздробленість, перешкоджало централізації земель і князівств, завадило відродженню державності.

- Відсутність державності протягом довгих століть.
Але ми і живучі. Імперії віками боролись з тим щоб український народ розчинився у імперській нації, перестав бути народом, а ми — є. Бандерівці воювали з совєтами та рейхом за незалежну Україну. Зараз немає ні рейху, ні совка, а Україна є.
Щоправда ми і донині платимо високу ціну за неволю. Це моральна травма, яка і досі гальмує розвиток держави. Унаслідок неволі ми маємо комплекс меншовартості, часто не можемо відрізнити ворога від друга.

- Гімн України.
Слово має силу, воно матеріальне. А гімн починається неоптимістично. Таке враження, що усі очікують — коли ж нарешті вмре українська сила і воля, а вона така живуча. Якщо хтось з президентів візьме відповідальність і змінить текст пісні — респект йому і поважуха.

- Комплекс меншовартості.
Цю рису характеру українці з «гордістю» можуть вважати національною. У вікіпедії така риса описується як прагнення «маленької людини» максимально скористатись владою (або її видимістю), яка силою обставин опинилася в її руках, і таким чином самоствердитися.
В нашому випадку цей комплекс має дещо інше вираження, і це вираження не стільки індивідуальне, скільки колективне. Комплекс меншовартості українців це возвеличення всього чужого перед своїм, неповага до власної батьківщини, власної мови та культури, звичка приділяти думці чужинця занадто великої ваги.

- Комплекс «малороса».
Один з підвидів комплексу меншовартості, яким страждають дуже багато наших співвітчизників.
Комплекс «малороса» це український підвид Стокгольмського синдрому, коли людина відчуває хворобливу симпатію до свого кривдника. Цим кривдником для нас уже сотні років є російський «старший брат». І які б підлості рускій Ваня нам не робив, малорос все одно його любить. І нині, на п'ятому році війни, більше половини наших співвітчизників добре ставляться до росіян, стверджуючи що вони ні в чому нам не завинили. А завинив їх лідер, якого, щоправда, ці самі прості люди уже близько двадцяти років обирають своїм президентом.

- Уникнення відповідальності (Моя хата скраю).
З'їв цукерку — викинув обгортку на тротуар. Це самий елементарний варіант безвідповідальності. Головна ж наша безвідповідальність реалізується під час виборів. Ми не бачимо логічного зв'язку між нашим вибором і нашим життям. Голосуємо за популістів, крадіїв шапок та велосипедистів, а потім скаржимось — яка ж погана наша влада. Коли вас щось не влаштовує у роботі чиновників чи депутатів, просто подивіться на себе у дзеркало.

- Коротка пам'ять.
Про те, що українці не пам'ятають зла від «братніх» сусідів уже було сказано. Ні голодомори, ні репресії, ні ракети БМ21 «Град» пам'яті нам не додають. Ми, як сказано в християнських книгах — продовжуємо підставляти щоку. Але українці майже завжди забувають і про злочини своїх співвітчизників. Обікрали державу на мільярди — хай беруть, підтасували вибори — нічого, замовили вбивство — то пусте. Пошуміли трохи і забули. Через це в Україні відбувається кругообіг негідників, які лізуть до годівниці щоразу під новими партійними знаменами.

- Божевільний сусід.
Тут згадується свіжий анекдот.
Розмова двох:
- Українцям варто вчитись жити як Ізраїль та Південна Корея.
- Це як, розвивати економіку та громадянське суспільство?
- І це також. Але головне — звикати до божевільного сусіда.
Складається враження, що, поки існує незалежна Україна, російські правителі не можуть спокійно спати, вільна сусідня держава для них як кістка в горлі. От вони вигадують всілякі Новоросії, Малоросії, Юго-Востоки й інші хунти. А ми не робимо історичних висновків. Навпаки, у нас перманентно популярні проросійські політики, ми подарували їм свої ракети, продовжуємо добре ставитись до нащадків орди, від яких ніколи ніякого добра не знали.

І під кінець підкину ложку меду. Хоч і з великими труднощами, ми поступово долаєм свої погані риси і національні комплекси. Поступово з'являються люди, які більше не хочуть терпіти колишні компроміси, які розуміють, що батьківщина у нас одна і потрібно її зберегти.