«Ничего не будет. Ни кино, ни театра, ни книг, ни газет – одно сплошное телевидение», – говорив герой відомого фільму. Його передбачення на щастя не збулось. Ми ж в свою чергу стверджуємо – скоро все замінить інтернет. Але, здається, телебачення все таки недооцінюється.

Ну от візьмемо нещодавні вибори. Що вплинуло на тих самих 73%? Правильно –– телевізор. Телевізор не здає позицій і підкорює уже й світову павутину, адже телевізійні новини та шоу дуже просто подивитись у зручний час на телефоні чи комп'ютері.

Чи може журналістика бути об'єктивною? Не може… Адже саме слово «об'єктивність» є необ'єктивним. Журналіст залежить від держави, від власників каналів, або від своєї ж суб'єктивності. Але необ'єктивність останнім часом б'є рекорди, а українське телебачення з періоду Революції Гідності робить просто неймовірне регресивне піке.

2013-й телеканали, які були цілком лояльними до режиму Януковича опинились у незрозумілій ситуації. Як висвітлювати протест, Янукович ще ніби президент, але майдан поступово показує невідворотність змін. За якийсь час власники каналів зрозуміли, що Федорович – все і дали вказівку не брехати. Така ситуація продовжувалась аж до виборів президента.

Оскільки перед голосуванням у Порошенка не було достойних конкурентів, президентська кампанія 2014-го в інформаційному плані була найспокійнішою за всю історію. Перед виборами в Раду олігархічні ЗМІ заворушились, посилила свій вплив і Росія, тим не менш активна фаза війни унеможливлювала відверті прокремлівські маніпуляції.

Після зміни влади, Путін і його місцеві посіпаки поміняли тактику. Не треба було нічого придумувати, подібна схема була втілена в життя у нацистській Германії. «Тактика Геббельса» полягає в тому, що більша частина інформації подається більш-менш об'єктивно, але вперемішку з відвертими фейками та маніпуляціями, на які робиться наголос. Ці фейки здебільшого продукуються всілякими студійними експертами та політологами і в разі претензій пояснюються «особистою думкою гостя програми».

Тим часом, вплив проросійських сил на мас-медіа посилювався, кум Путіна скупав канали. Лояльність до Медведчука, допомогла Порошенку втримати агресора, але не допомогла виграти вибори. Не вчиться на помилках папєрєдніка і нинішній гарант.

Зараз стараннями промосковських фейкометів ми впевнено рухаємось до так званого Вікна Обертону.

Якщо спрощено: це феномен в сучасному суспільстві, коли ще донедавна неприйнятна ідея поступово перетворюється на норму.

І ось, переключаючи канали, все частіше натрапляєш на колишню гвардію Януковича. І ці персонажі ведуть себе дедалі нахабніше.

У будь які цивілізованій країні вони б уже сиділи по комфортабельних камерах. На ділі українці з інтересом споживають лайно, яке ллється з їх ротів.

Стокгольмський синдром, не інакше.

А ще нині популярні персонажі на кшталт Гордона.

Хто ж такий Гордон. Це діяч, який тримається на російсько-радянському хайпі. Україна поступово намагається зміститися з російської орбіти, а подібні продавці пірамідок вперто тягнуть її назад. Цікаво, що серед таких персонажів дуже багато людей певної національності, і наш лідер не виняток. Цей феномен важко пояснити, чому за 30 років вони так і не почали сприймати Україну своєю батьківщиною, а залишились по суті радянськими людьми.

Є відчуття, що все вищесказане буде посилюватись ще більше, аж до тих пір, коли на «Першому Національному» у суботній прайм-тайм знову виступатимуть Петросяни з Басковими.