Як пише чимало істориків, у Сталіна було досьє майже на усіх соратників. Вони вождю у цьому питанні всіляко сприяли. Представники люмпен-пролетаріату, які завдяки сприятливим для себе історичним обставинам прорвались до влади, із задоволенням користувались своїм службовим становищем. 

Для пошуку компромату Сталіну великих зусиль не треба було докладати. Хтось з наркомів любив міцно випити, хтось був аж занадто ласий до жінок, когось помітили і в одному, і в іншому. Були у декого навіть і нетрадиційні стосунки (екс-головний чекіст Єжов, наприклад, зізнався у статевих зв'язках з декількома чоловіками).

Один Молотов був «обліко морале» (якщо не враховувати його підписи на тисячах розстрільних вироків). Але Сталін і його тримав за яйця, він посадив дружину Молотова, на що В'ячеслав Михайлович навіть і не пікнув.

Пройшло сто років, історична спіраль у дещо відмінному вигляді повторює тогочасні події. 

В одній задуреній популізмом, багатостраждальній країні народ (скажемо чесно – не дуже мудрий) обрав собі керівниками таких самих люмпенів та аферистів, як і століття тому.

Обранці почали себе вести – відповідно. На вершині соціальної піраміди від успіхів у них запаморочилась голова, вони відчули себе хазяями життя, а всіх інших колишніх своїх колег по соціальному статусу почали вважати холопами та плебеями.

Але і на них знайшовся збирач компромату… І теж з Кавказу. Раніше цей кавказець і сам був серед «пролетарської» влади, але чомусь на них образився.

Що ж, думається архів у аксакала багатий, тому очікуємо нових веселих відосиків, де нові та найчесніші показують себе значно гірше старих.

Вивчайте минуле, там є багато відповідей.