Протягом 70 років існування СРСР у цій країні боролись з міщанством. Боролись і не побороли. Союз розвалився частково і через міщан, які захотіли західних благ. Після 25 років після падіння совка це саме міщанство перемагає і в Україні.

Всі говорять про те, що люди втомились від старих облич, що вони хочуть кардинальних змін. Насправді міщанам плювати і на старі, і на нові обличчя, їм не потрібні зміни і реформи, ці люди думають виключно матеріальними категоріями — головне щоб було що намазати на хліб. Вони бачать, що зараз в Україні не все добре і готові повірити черговому пройдисвіту, який скаже, що буде набагато краще.

Ці люди відрізняються і тим, що майже не виходять з мозкової зони комфорту, їм лінь думати. Їм лінь думати, як би могло бути, аби ми зробили у 2014 році інший вибір, чи була б тоді Україна, чи мали б ми ті позитиви які, безперечно,маємо зараз. Адже більшість здобутків Порошенка на хліб не намажеш. Не намажеш на хліб безвіз (хоча ці самі міщани активно ним користуються), нову армію, томос, реформи, відродження національної мови та культури На хліб не намажеш і ріст економіки, адже ціни все одно ростуть, а в СРСР була ковбаса по 2.20.

Тільки от боюсь що міщанський прагматизм цього разу не виправдається, бо манна з неба, яку обіцяє Голобородько, скоріше за все виявиться лайном.

Підтримка автора: картка Приватбанк 4149 4993 4061 8014