Останні нелегкі роки змусили багатьох наших громадян бачити світ у чорно-білих кольорах. Якщо Росія стала сприйматись абсолютним злом, то західний світ в наших очах діаметрально інший.

Досконально описувати російсько-українські стосунки я не хочу, про це достатньо написано у моїх попередніх постах: https://site.ua/voryol/. А от на нашому сприйнятті європейської та американської політики хотілось би зупинитись докладніше.

Євросоюз і США санкціями, фінансовою та військовою допомогою, у самий нелегкий період, допомогли нам вистояти у боротьбі з агресивним сусідом. Чи ідеалізувати їх за це? Моя відповідь - НІ. І ось чому.

1. Будапештський меморандум.


Якщо ми звинувачуємо РФ у грубому порушенні цього договору, то, по-суті, і США, і Британія його теж порушили. Цей меморандум - послуга за послугу. Ми віддали ракети, а ви, будьте добрі, забезпечте нашу цілісність. Не можете цього зробити - не гарантуйте... І не сідайте за стіл переговорів.

Що ми маємо на сьогодні. Крим та частину Донбасу окуповано. Нам, на п’ятий рік війни, встановлюючи купу вимог, дають збройні подачки, причому не безкоштовно. Трамп уже говорить, що з Кримом не все так однозначно. І після такої політики ми повинні ідеалізувати таких гарантів?

2. Заграніца нам паможет.


Європейці для України зараз поділяються на кілька категорій: ліберальні боягузи, імперські щурі, продажні циніки та друзі України.

  • Ліберальні боягузи намагаються впливати на “хулігана” вмовляннями, занепокоєнням та штрафами. Санкції, очевидно, особливого ефекту не дають. Росіяни, як вони самі кажуть, від санкцій тільки “крєпчают”.
  • Імперські щурі замість підтримки сусіда, що стримує східну орду, намагаються, користуючись слабкістю, його чимдуж вкусити. Так діють угорці, румуни, польські націоналісти, які все ще бачать в українських землях частину своїх колись могутніх імперій.
  • Продажні циніки - маргінальні європейські політики, що отримують російські гроші, а за це намагаються виправдати Путіна, їздять в Крим та в окупований Донбас, виступають на пропагандистських шоу. Це ультраправі або ультраліві популісти, які з кожним роком отримують у своїх країнах все більше прихильників.
  • Друзі України, на жаль, не є визначальною силою в Європі. До таких можна віднести прибалтійських політиків та, частково, польських. Велика їм за це подяка.

3. Бабло сіє зло.


Не варто нам особливо розраховувати і на міжнародні інституції. Чиновники цих організацій щедро простимульовані російськими грошима закривають очі на все, що творить Росія. Яскравий приклад ФІФА, що організовує чемпіонат світу у країні, яка веде мінімум дві війни, яка карає футболістів за невинні слова в підтримку України.

Можна згадати ще й колишнього главу ПАРЄ Педро Аграмунта, біатлонного керівника Андреаса Бассеберга інших чиновників, які, зрозуміло не безкоштовно, лобіювали інтереси РФ у своїх структурах.

4. Спіраль історії.


Розвиток суспільства говорить про те, що людина і на рівні особистості, і на рівні держави думає виключно про себе. Власний інтерес часто не дає можливості стратегічно і розумно оцінити міжнародну ситуацію.

Захід, як і в тридцяті роки, намагається втихомирити агресора. Європейці та американці роблять схожі помилки, розраховуючи на те, що Путін все ж трохи менший маньяк ніж Гітлер. Історична пам'ять, нажаль, занадто коротка.

5.Чи є вихід?


Вихід є завжди. Щоправда, не все залежить від нас.

Що ж робити?

  • В першу чергу надіятись на власні сили, розвивати країну;
  • Максимально інформувати Захід про агресію Росії;
  • Шукати нових партнерів та не забувати про старих друзів;
  • Всіляко поширювати меседж про те, що ми бороним кордон цивілізованого світу від варварів - якщо не буде нас, ці дикуни підуть далі;
  • Обережно говорити про відновлення ядерного статусу.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація