Маємо унікальну ситуацію, коли підчас Помаранчевої революції пліч-о-пліч стояло ціле коло політиків, котре в майбутньому ділитисе свого виборця між собою, між своїм лідерством, а й інколи політичним егоїзмом. Люди об'єднувалися проти загального і спільного зла, але продовжували політично конкурувати після перемоги. Хочу проаналізувати природу такої конкуренції, і потенціал політиків, котрі в ситуаціях смертельної загрози були поряд і швидко поверталися до власної гри, у випадку спаду такої загрози. І Тимошенко, і Порошенко діалектично зростали в боротьбі і єдності, формуючи і свого виборця, і обставини формування свого виборця. Біло-блакитний, або пост-януковицький електорат також є кому ділити, але яких гравців вивело середовище майданів знову на конкурентне поле. Щільність постмайданного спектру й справді створює обставини взаємопоборювання, тільки й у середовищі колишніх регіоналів нема відчуття що у другому турі зійдуться їхній представник, і хтось із постпомаранчевих . Тому й з'являється вряди-годи відчуття, що Юлія Тимошенко не гарантована на другий тур, хоча вся соціологія поки що свідчить про її неперконливе лідерство в перегонах.Але є ще три політики, які за умови помилок висуванців найбільших структурних потенціалів — Петра Порошенка і Юлії Тимошенко, зможуть створити реальну конкуренцію цим двом кандидатам. Чому мова про структурний потенціал — та тому, що на місцевих виборах саме він забезпечив вагомий результат висуванцям цих двох політсил — БПП і Батьківщини, і що доповнює це твердження — стабільно третій результат Аграрної партії, структура якої також одна з найякісніших, хоча лідер партії ніколи не фігурував навіть у президентському рейтингу.

Отже мова про Олега Ляшка, Анатолія Гриценка і Романа Безсмертного. Чому про них? Та тому, що саме між ними може відбуватися суттєве перетікання електорату. Постмайданного електорату!

Олег Ляшко останнього часу демонструє найкращу динаміку зростання кола свої прихильників.А його досвід участі в попередніх виборах свідчить про те, що електоральне ядро його прихильників не піддається спокусам з інших таборів, і найголовніше в масі своїй не потягнулося до Тимошенко, хоча остання несе витрати на пропаганду співмірні з усіма кандидатами разом взятими. Це якраз вибореГриценка схильний до емоційних коливань, адже на початок листопада Гриценко втратив ледь не половину голосів прихильників, у порівнянні з весною і літомОлег ляшко не ставить на на блоки чи поглинання слабкіших партій, як це робить Гриценко, і силами власної партії надзвичайно активно бореться ще й на полі колишніх регіоналів, чого по суті не робить жодна постмайданна партія, хіба окрім БПП. Всі пробують окопатися в певному звичному гетто, що врешті приведе до суттєвих втрат, адже політичний успіх — справа наступальна, а не оборонна, чи охоронна.І в боротьбі за голоси тих, хто не визначився Ляшко, нехай і не такий брутальний і безцеремонний як Тимошенко, але набагато результативніший! Він не бореться за емоційний жест нового виборця, котрий випаровується і забувається, він втягує нового виборця у сталу комунікацію, чим суттєво відрізняється від Тимошенко, котрій довготривала комунікація видається зайвою розкішшю.

Анатолій Гриценко на відміну від чисто партійної моделі комунікації з виборцем Олега Ляшка пробував спорудити складну коаліційну конструкцію, таку собі право-ліву коаліцію, і здається лише втратив зайвий час, врешті за деяким інсайдерськими даними вирішив опертися остаточно також лише на власний партійний ресурс. Демальянс, та інші потенційні партнери відійшли, а Самопоміч не купилася на обіцянки , не до кінця зрозуміла позиція ЄЦ. А спроба шукати союзництва з Ігорем Коломойським здається заклала таку міну під Громадянську позицію, котра може навть коштувати перспективи проходження цієї політсили в парламент.Хоча і Ляшко, і Гриценко, і Роман Безсмертний були серед найактивніших політиків останніх 15 років, і резерви для подальшого існування в політиці у них не малі. Невдала спроба союзу з Аграрною партією для Романа Безсмертного зовсім не стала поразкою, а навіть навпаки — початком власної грим, котра може бути рімейком успіху Ляшка. У Безсмертного є потенціал навіть без великої власної структури наблизитися до подолання прохідного бар'єру , що створює шанс вже на парламентські вибори піти на чолі нового бренду, і якраз задовольнити запит виборця на нові обличчя. У Безсмертного унікальна здатність, попри десятиліття в політиці, бути світоглядно і емоційно свіжою людиною для політики, його десятиліття в політиці не були скандальними і шахровито-егоїстичними, що на тлі політичної популярності шоу-бізнесменів, робить його більш запитаним особливо інтелігенцією і середнім класом, ніж Анатолія Гриценка, котрий і брутальніший у багатьох моментах, і не настільки інтелектуалізований, як Безсмертний, котрий є фаховим істориком. Якраз на тлі остраху перед Тимошенко, Роман Безсмертний може вдало артикулювати настрої найбільш освіченої частини електорату. До того ж охайність в емоціях , і в діловому стилі одягу роблять саме Ляшка і Безсмертного головними денді президентських перегонів.

Всі троє політиків у разі виходу в другий тур навряд чи створять обєдниний політпроект, але один з них має шанс поглинути електорат менш успішних колег назавжди, і ця інтрига потребує додаткового осмислення!