Спочатку частково (поки що) було знищено полк «Азов» у Маріуполі і ця подія мала вигляд випадкової воєнної прикрості.

Нещодавно набув розголосу «наїзд» на волонтерський рух і перспективи тут сповна песимістичні.

Два тижні тому мене дещо насторожив заклик нацгвардійця з батальйону «Свобода» до військового керівництва. Крапки над «йо» поставило інтерв'ю командира цього підрозділу. Особливу увагу привертає ставлення частини кадрових військових до добровольців.

І ось повідомлення, що батальйони 128 бригади ТРо Дніпра розкидали по різних ділянках фронту без належного озброєння і забезпечення. Образно кажучи «з автоматом проти танка». Хоча автомат це вже щось порівняно з абсолютно беззбройними тероборонцями у Бучі і озброєними «коктейлями молотова» у Херсоні. У Бучі з хлопців познущалися і замучили, а в Херсоні просто перестріляли.

Тож простежується чітке намагання «невмотивованих» знищити «вмотивованих».

А відтак слушним виглядає питання: чи зможе громадянське суспільство вижити в боротьбі на два фронти – з зовнішнім ворогом і «мудрим нарідом», який досі у захваті від обраної ним у 2019 році влади.

І, ради бога, відмовтеся від дурні на зразок «не на часі», «після Перемоги». Після Перемоги у громадянського суспільства не буде фінансових ресурсів на боротьбу (усе висмокчуть волонтери), а рештки людського ресурсу поліцаї швиденько поховають по тюрмах.

Зе енд.