Мова піде про фільм Олександра Довженка «Щорс». А точніше про епізод «Весілля». Це з 30 хвилини фільму знятого Довженком в період з 1935 по 1939 роки про події Російсько-Української війни 1918 – 1921 років, але надзвичайно чітко відображає події нинішньої агресії Росії.

Як і зараз окупант веде гарматний обстріл українських військ з населеного пункту. Як і зараз «втомлене від війни» населення віддається розвагам глибоко наплювавши на смерті захисників України. Більше того – допомагають окупантам їх убивати і запрошують убивць до спільних веселощів. З готовністю ідуть до війська окупанта і зраджують своїм чоловікам.

Чому? Олександр Довженко влучно пояснює це так. На питання Петра «Тут за яку таку власть ви п'єте на цьому весіллі?» дід відповідає «Як казав той ми люди центральні. Хто завоює того і будемо». І далі Настя повторює ці тези, звертаючись до чоловіка, «Геть нейтральний, не жінка я тобі!».

Тож звідки це «хто завоює того і будемо»?

Відповідь на це питання допоможе дати маленький екскурс в історію України. Допитливому читачеві відомо, що на території України мешкали скіфи, які практикували торгівлю з греками пшеницею. Хто цю пшеничку вирощував? Правильно – скіфи-землероби. За кельтів почали будувалися «Змієві вали». Хто з допомогою заступа споруджував вали висотою до 15 метрів і довжиною в декілька сотень кілометрів? Правильно – підкорене населення. Ґоти щороку до римського війська постачали 40 тисяч рекрутів. Де вони їх брали? Правильно – з числа підкорених. Гуни кого виставляли попереду свого ґото-кельто-алано-слов'янського війська? Правильно – слов'ян (назва «антський союз племен» походить від алтайського слова «анда» — «побратим»). Обри,  мадяри, печеніги, половці і монголи теж жорстоко експлуатували місцеве населення, адже м'ясо без хліба не дуже смакує. Тай раби завжди були ходовим товаром. Хельга знищила лише частину деревлян, а частину продала у рабство. Її синок Сфентослав у Переяславці без докорів сумління торгував отриманою з Києва челяддю.

Навряд чи існує у світі ще одна нація з таким великим досвідом виживання під завойовниками і асиміляції цих завойовників. І цей досвід дав усвідомлення, що завойовники знищують непокірних і залишають живими слухняних. Бо хтось має створювати продукцію і товар. А певній частині населення завжди байдуже на кого і де гнути спину. Хоча відомий випадок коли продані у рабство «вибивалися в люди». Так монголи заробляли на продажу до Єгипту половецьких воїнів (мамлюків\мамелюків). Ті швидко досягли привілейованого становища і потік родичів з України до Єгипту уже став добровільним бо відкрилася перспектива посідання «хлібних» адміністративних посад. А ще є приклад Роксолани. Тай у Криму мешкала така кількість колишнього ясиру з України, що могли татар голими руками передушити і повернутися додому. Звісно, якби було бажання. А бажання повернутися було далеко не у всіх.

Олександр Довженко став свідком краху цього вікового досвіду самозбереження. Голодомор чітко дав зрозуміти, що працьовиті уже не дуже потрібні. Комуністи зробили це в силу своїх патологічних садистських бачень, а не з урахуванням майбутніх технологічних проривів. Але переосмислення необхідності зміни тактики і стратегії самозбереження нації та індивідуума не відбулося. А на вулиці вже 21-ше століття. Шаленими темпами набирає обертів роботизація і через пару десятиліть сотні мільйонів працьовитих людей і десятки працьовитих націй назавжди зникнуть в соціальній прірві безробітного непотребу. Буде щось на зразок індійської касти недоторканих (паріїв) з чіткою перспективою деградації і вимирання в своїх державах-гето. На цей шлях однозначно став Афганістан. Адже повернутися з любого народу середньовіччя у 21 століття вже через десяток років буде неможливо.

Попри певний формалізм незалежності України її населення досі залежить від стрімко цивілізаційно деградуючої Росії. Вислів «хто завоює того і будемо» трансформовано у «какая разніца». Вирішальним чинником стала фізична присутність окупанта — носія «рускаво міра». І українці реально можуть зазнати чергової поразки – цивілізаційної. І це буде їхня остання поразка.