Нещодавно виявив у Житомирській обласній універсальній науковій бібліотеці імені Ольжича книжку Геннадія Леонідовича Махоріна «Андрушівщина: історія і сьогодення» і з цікавістю її прочитав. Оскільки наклад цієї книжки лише 100 примірників і далеко не кожен допитливий читач має можливість прочитати 300 сторінок історичного тексту за цим посиланням, то пропоную короткий огляд вартої уваги книжки.

Але спочатку коротка інформація про автора книжки з Вікіпедії: відповідальний секретар Національної спілки краєзнавців України та автор багатьох краєзнавчих книг, викладач історії та політології, кандидат історичних наук (захистив кандидатську дисертацію на тему: «Благодійна діяльність на Волині (1793—1917 рр.): історичний аспект»), доцент кафедри суспільних наук, дослідник-краєзнавець, член Проводу Житомирської обласної ОУН.

            Інтерес до книги і повага до автора почали виникати з першого розділу під назвою «Андрушівська земля у стародавню добу». Згадка про поселення періоду пізньої бронзи, про городища ранньоскіфського часу, про Змієві Вали і про знахідки римських монет – це те, що відрізняє професійного історика від переважної більшості сучасних вчителів історії і справжнього краєзнавця від місцевих фантазерів. Упевнений, що якби Геннадій Леонідович починав писати цю книжку не 20 років тому, а зараз, то, наприклад, згадуючи знахідки римських монет, зазначив би декілька цікавих фактів стосунків тодішнього населення з Римом. Зокрема написав би про один зі шляхів потрапляння монет: римських легіонерів, які після служби поверталися до дому. Адже за імператора Діоклетіана ґоти уклали угоду про постачання Риму 40 (сорока!) тисяч рекрутів щороку.

            Розділ «Наш край у литовсько-польський час» містить документально засвідчені стосунки між місцевою шляхтою та селянами, участь місцевого населення у тогочасних подіях, цікаві відомості про сім'ї місцевої шляхти. Для мене стало новиною, що отаман війська Запорозького князь Кирик Ружинський мав маєток у Котельні, а його син Роман набрав гусарську корогву яка у 1608 році становила особисту охорону Дмитра Самозванця. Вражає цитування указу короля Владислава IV (1632-48) щодо штрафних покарань: «За кожну дочку-модницю мати повинна платити 12 злотих; якщо жінка керує своїм чоловіком – 20 злотих; якщо дружина не вірить чоловікові – 10 злотих; якщо дружина любить спати – 1 злотий (15 грошей); якщо дружина заради кокетування стискає губи – 12 грошей; якщо дружина виставляє ногу – 3 злотих; податок за одяг у французькому стилі – 12 злотих; за одяг в іспанському або італійському стилі – 10 злотих …». А деякі сучасні села у той далекий час були містами: Івниця отримала статус міста у 1761 році, а на Нехворощ у цей час вже поширювалося Магдебурзьке право.

            У розділі «Під владою царизму» на підставі архівних документів описано складнощі тодішнього життя. Побиття вагітних було нормою того часу. Іноді свавілля мало наслідки і для садистів. Так у Яроповичах селянин Бондаренко у 1843 році убив поміщика Лінецького. Розділ містить багато відомостей щодо місцевого життя у період кінця 19-го століття і початку 20-го століття. Зокрема допитливий читач може порівняти оплату праці з цінами на продукти. Описано діяльність тодішніх політичних партій в різних селах Андрушівщини.

            Четвертий розділ досить інформативно доповнює знання про період української національної революції і боротьби за збереження незалежності УНР. Виявляється, що, окрім виступу Будьоного з балкону маєтку Терещенка в Андрушівці, відбувалися й інші події.

            У розділах присвячених подіям 20-х і 30-х років цитуються тексти, які відображають жахливе становище людей в різних селах Андрушівщини. Наведу цитату з рішення бюро Андрушівського райпарткому від 23 січня 1933 року щодо комуністів, які намагалися врятувати від голодної смерті односельців: «відмітити, що член КП(б)У голова Яроповецького колгоспу т. Німко С.М. та секретар Яроповецького осередку т. Бабійчук загубили своє класове обличчя, сприяли розкраданню хліба і буряків, примиренські ставляться до класово-ворожих елементів, що засіли в колгоспі, навмисно зменшили по зведеннях наявність посівматеріалів. Бюро РПК і Президія РКК-РСІ ухвалюють: т.т. Німка і Бабійчука вилучити з лав партії та віддати до суду». Або цитата зі звернення від 19 березня 1933 року Андрушівського РПК до всіх секретарів партосередків, парторгів і голів колгоспів: «Політвідділ категорично пропонує під вашу особисту відповідальність організувати штрафні бригади … Ця бригада в примусовому порядку висилається на роботу, в разі опору вживати адміністративних мір аж до вилучення з колгоспу та відняття садиби. За короткий термін перетворити штрафну бригаду в ударну. Польову роботу проводить 16 годин на добу, цебто починати роботу не пізніше 5 години ранку і до заходу сонця». Ось так – заманили або загнали у колгосп разом з землею і худобою, а через пару років у штрафні бригади і відняли садиби. А до штрафних рот було ще декілька років. Є дещо цікаве і у постанові бюро РПК 1933 року щодо стану районної міліції: «начальник міліції Кокорін розложився, систематично пиячить, не виходить через це на роботу, зв'язався з повіями. Привласнив речові докази – 5 відер спиртової наливки і використовує її для власних потреб. Політінспектор міліції Устименко … пиячить … . Міліціонер Вознюк підібраний на вулиці п'яний». Допитливий читач може знайти інформацію про життя того часу практично по кожному населеному пункту Андрушівського району.

            У розділі «Репресії в Андрушівському районі в 1930-х роках» наводяться справи священника села Івниця Лінчевського Михайла Івановича та колгоспника села Івниця Зелінського Адольфа Олександровича. Містить розділ і приклад виконання норм репресування людей згідно наказу наркома НКВС Єжова від 30 липня 1937 року.

            Розділ про період німецької окупації містить відомості не лише про добре висвітлювані за часів СРСР факти, а й про надзвичайно розвинену в селах Андрушівщини мережу ОУН з зазначенням прізвищ керівників осередків. Читаючи цей розділ я пригадав, що чув у дитинстві ніби у якомусь селі люди з квітами зустрічали німців і пояснення на це: люди не знали про війну і думали, що це маневри Червоної армії. Тепер розумію, що мені свідомо сказали неправду. Адже мобілізація почалася у перший день війни, через декілька днів людей почали відправляти на спорудження оборонних укріплень під Фастовом і було проведено евакуацію коней (десятки тисяч коней згодом було утоплено у Дніпрі), а німці на територію району зайшли 7 липня. Тож селяни добре знали кого зустрічають з квітами. Хтось знає назву цього села?

            Розділ про післявоєнну відбудову містить багато інформації про сувору дійсність тих років. Зокрема, у 1946 році колгоспниці повинні були своїми власними коровами щодня виорювати до 0,5 га колгоспної землі. А тривалість робочого дня для учнів 6-10 класів на колгоспному полі була 14 годин.

            Подальші розділи з історії Андрушівщини ще мають жити у пам'яті допитливих читачів, а тому я не буду їх цитувати.

            Напрочуд цікавою виявилася друга частина книжки «Видатні постаті Андрушівщини». Цікаві статті про мемуариста і публіциста 19-го століття з Халаїмгородка Євстафія Івановського, талановитого садівника з Іванкова Івана Порлегера, поета-воїна з Миньківець Леоніда Левицького, письменника з Вербова Василя Кучера. Є  розділи про героїв війни та відомих людей сучасності.

            Третя частина книжки присвячена історії усіх сіл колишнього Андрущівського району.

            Зе енд.