Президентство Уго Чавеса

Перший термін. У 1998 році Уго Чавес балотувався на посаду президента Венесуели під гаслом боротьби з корупцією. У той час він утримався від радикальної політичної риторики, і програму реформ, яку він запропонував не можна було назвати революційною.

На президентських виборах 6 грудня 1998 року Чавес отримав перемогу, набравши 56,5% голосів виборців.

Політика Чавеса включала рад масштабних соціальних програм, у тому числі по створенню систем загальної освіти та охорони здоровя. Уряд встановив жорсткий контроль над державною нафтовою компанією "Petroleos de Venezuela", прибутки якої спрямовувалися на потреби суспільства: будівництва лікарень і шкіл, боротьбу з неписьменністю, проведення аграрної реформи та інші.

Завоювавши таким чином підтримку малозабезпеченої більшості населення, президент Чавес розпочав націоналізацію підприємств у різних галузях промисловості.

Друге президентство. У 1999 році була прийнята нова конституція Венесуели, яка збільшила президентський термін з 5 до 6 років й надала можливість переобиратися на другий термін. На наступних президентських виборах 30 липня 2000 року пан Чавес набрав 59,76% голосів. У наступний період політичний курс Чавеса, був названий «боліваріанським рухом до соціалізму» та змістився вліво.

Президент виступив з жорсткими заявами на адресу «олігархів – хижаків» — керівників нафтової галузі, а також ієрархів католицької церкви і опозиційних журналістів.

На зовнішньополітичному напрямку Чавес зайняв антиамериканську позицію. У 2001 році він засудив військову операцію США в Афганістані. За словами венесуельського президента, американці для боротьби проти терору саму використовували терористичні методи. Був ініціатором зміни назви країни на Боліварська республіка Венесуела (на честь Симона Болівара).

11 квітня 2002 року в результаті державного перевороту Чавес був позбавлений влади на три дні, заарештований і утримувався на острові Орчіла неподалік від узбережжя країни, однак відмовився зректися влади.

Державу очолив Педро Кармона Естанга. Він розпустив парламент, припинив роботу генерального прокурора і державного контролера, а також відмінив прийняте в роки президентства Чавеса законодавство, про перерозподіл частин національного багатства на користь незаможних. США охоче привітали переворот, «благотворний для венесуельської демократії».

Закономірно, що в спробі повалення Чавеса багато хто, включаючи самого венесуельського лідера. Звинуватив США. Вже 14 квітня за підтримки лояльних частин армії і численних прихильників Чавес повернувся на президентську посаду. Коли він повернувся до влади, держсекретар Кондоліза Райс порадила президента Венесуели зробити висновок з з останніх подій.

Після 2002 року опозиція намагалася боротися з Чавесом конституційними методами. Правління  Чавеса супроводжувалося невдоволеністю та виступами правої опозиції переважно з заможних верств країни, які намагалися чинити йому спротив, тоді як бідні часто підтримували президента, бо він був яскравим популістом та оратором.

15 серпня 2004 року противники президента домоглися проведення референдуму про довіру керівникові країни. Більшість венесуельців – 59,10% з числа тих, хто проголосував тоді підтримали президента, і його влада лише зміцнилась.

Третій термін. Під час передвиборчої кампанії 2006 року, яку Чавес вів під гаслом «В імя кохання», пообіцяв своєму «головному суперникові» Бушу, якого називав «містером Дияволом», що «кандидати від імперіалізму будуть стерті в порошок». Чавес повідомив про плани внесення до конституції Венесуели поправок, що дозволяють президенту  переобиратися на необмежену кількість разів.

Перед цими виборами венесуельське суспільство. Прихильники Чавеса, яких серед венесуельців більшість і які загалом представляють малозабезпечені верстви населення, бачили в ньому лідера, який відстоює інтереси бідних.

Противники часто звинувачували його в популізмі, схильності до автократії і спробі імітувати комуністичний режим Куби. Опонентом Чавеса виступив губернатор нафтовидобуваного штату Сулія Мануель Росалес. Йому вдалося згуртувати розрізнені сили опозиції в єдине ціле, але на виборах 3 грудня 2006 року Чавес знову переміг.

Ще до офіційного оголошення результатів голосування Росалес визнав поразку, а Чавес почав святкувати перемогу, присвятивши її воїму кубинському другові Фіделю Кастро. Тоді Чавес оголосив початок ново ери соціалістичної революції.

Беручи президентську присягу 10 січня 2007 року, Уго Чавес пообіцяв проводити у Венесуелі інтенсивні соціалістичні перетворення, що включають націоналізацію найбільших енергетичних і телекомунікаційних компаній.

У січні 2007 року парламент надав Чавесу розширені повноваження терміном півтора року: керувати країною за допомогою указів, в обхід законодавчої влади. У лютому почалась націоналізація корпорацій у ключових галузях.

1 травня 2007 року президент Чавес оголосив про припинення співпраці Венесуели з Всесвітнім банком і міжнародним валютним фондом – прагнення дистанціюватися від міжнародних інститутів, підконтрольних США.

2 грудня 2007 року громадяни Венесуели не підтримували запропоновані Чавесом конституційні поправки на референдумі. Всього на референдум було винесено 69 поправок. Крім скасування обмеження кількості президентських термінів правління, передбачалося збільшити термін повноважень глави держави з шести до семи років, скачувати автономію Центрального банку Венесуели, наділити виборчим правом шістнадцятирічних громадян і ввести шестигодинний робочий день.

При цьому Чавес став ініціатором лише 33 поправок, обєднаних у блок «А», інші ж 36 поправок, обєднані в блок «Б», були запропоновані парламентом.

Блок реформ «А» підтримували 49,3% виборців, проти проголосували 50,7%. Блок реформ «Б» — 48,9%, проти – 51,1%.

Чавес продовжив консолідацію влади. Ще в 2006 році він заявив про створення нової партії. Перший конгрес нової «Обєднаної соціалістичної партії Венесуели» пройшов в січні-березні 2008 року. Нову політичну організацію очолив сам Чавес, назвавши її «партією соціальної боротьби та захисту вітчизни».

Правління Ніколаса Мадуро

На президентських виборах 14 квітня 2013 року президентом Венесуели було обрано Ніколаса Мадуро.

2014 року в країні розпочались протести через тяжку економічну ситуацію в країні, що зі свого боку стало результатом недолугої економічної політики що попереднього президента Уго Чавеса, що Мадуро.

Зокрема, спад в економіці мав і обєктивну причину – різкий спін цін на нафту, яка давала найбільше надходжень до бюджету.

Венесуельска економічна криза стала причиною наймасштабнішої міграції останніх десятиліть у Латинській Америці – з 2014 року по 2019 рік з країни втекло 3 млн. жителів.

2017 року у Венесуелі пройшли десятки масових антиурядових протестів, під час яких згинули понад 100 осіб.

20 травня 2018 року в країні відбулися президентські вибори. За даними ЦВК, за Мадуро проголосували 68% виборців (5,8 млн. голосів), за його суперника, лідера партії «Прогресивний авангард» Анрі Фалькона  — утричі менше. Опозиція звинуватила владу в численних порушеннях під час голосування, а в США назвали вибори нелегітимними.

4 серпня 2018 року на Мадуро скоїли замах під час його виступу перед гвардійцями на параді в Каракасі. Промову Мадуро під час переду на честь святкування 81-річнниці створення Національної боліваріанської гвардії транслював державний телеканал.

Після фрази «настав час відновлення економіки» він затнувся і подивився вгору, військові почали розбігатися, а трансляція перервалася. Згодом Міністр звязку та інформації Венесуели Хорхе Родрігес заявив, що замах здійснили за допомогою безпілотників  та вибухівкою. Президент не постраждав, але під час параду вибухнуло кілька дронів.

11 січня 2019 року Венесуела пережила нову політичну кризу після переобрання Мадуро на другий термін. Прихильники президента та декілька держав, зокрема Росію та Білорусь визнали Мадуро главою держави. У підсумку спікер парламенту Венесуелі Хуан Гуайдо оголосив себе тимчасовим президентом Венесуели.

24 січня 2019 року президент Мадуро закликав розірвати дипломатичні відносини зі США. Наступного дня видання «Ройтерс» повідомило, що на тлі протестів у Венесуелі до країни прибули російські найманці з ЧВК «Вагнера» для охорони Мадуро. ЗМІ відзначають, що вперше російські найманці приїхали до Венесуели перед президентськими виборами у травня 2018 року. Кількість російських підрядників у Венесуелі оцінювалась у 400 осіб.

27 січня Каракас відкликав дипломатичну місію з Вашингтона, а 14 березня американські дипломати теж покинули Венесуелу. Вже 23 лютого опальний Мадуро заявив про розрив дипломатичних відносин з Колумбією. Це відбулося на тлі відправки гуманітарного вантажу ло Венесуели, яку організувала опозиція на чолі з Гуайдо, з території Колумбії.

На фоні протестів президент Мадуро задля збереження своєї влади поспіхом оголосив про підвищення мінімальної зарплатні на 60%. До 65 021 болівара.

26 березня 2020 року США оголосили Мадуро та 14 його соратників у контрабанді наркотиків та оголосили багатомільйонну винагороду за спробу їх затримання.

Конфлікт навколо Гаяни

Президент Венесуели Ніколас Мадуро призначив референдум на 3 грудня 2023 з 5-ти питань, зокрема, чи згодні жителі країни «протистояти всіма засобами, відповідно до закону незаконним і порушенням міжнародного права претензіям Гаяни на одностороннє розпорядження морем, яке очікує дипломатії», і чи підтримують вони надання венесуельського громадянства 125 000  жителям Гаяна-Ессекібо.

Національна виборча рада спочатку повідомила, що 95% виборців проголосувала «так» за кожне з 5 питань бюлетні. Міжнародні аналітики та ЗМІ повідомили, що явка на референдумі була помітно низькою, а результати були сфальсифіковані владою.

Аналітики також відзначали, що влада може використати референдум для використання своєї народної підтримки і нейтралізувати усіх опозиційних праймеріз, а також зростаючу популярність кандидатки  Марії Коріни Мачадо.

Віце-президент Гаяни Бхаррат Джагдео заявив в інтервю, що він готується до найгіршого і що уряд працює з партнерами над посиленням оборонної  співпраці. 8 грудня Мадуро заявив на політичному мітнгу, що він призначив кілька осіб, які займатимуться інтеграцією Ессекібо, і підписав кілька указів, аде заявив, що цей процес буде завершено в терміни до 2030 року.

У жовтні 2023 року з'явилася інформація, що венесуельські військові будують здітно-посадову смугу біля кордону з Гаяна-Ессекібо з метою розвитку регіону. Президент Гаяни Ірфаан Алі у відповідь заявив, що країна не віддасть жодного метра регіону.  Гаяна звернулася до Венесуели з проханням пояснити нарощування своїх військ на кордоні, а посол Венесуели Карлос Амадор Перес Сільва заявив, що війська були мобілізовані для боротьби з незаконним видобутком корисних копалин у регіоні.

Представники Венесуели та Гаяни на слуханнях, що відбулися в Міжнародному суді ООН в середині листопада 2023 року, попросили Суд визнати їхній суверенітет над Ессекібо. Гаяна також вимагала скасування референдуму, стверджуючи, що Венесуела мала намір анексувати цю територію, але венесуельський уряд відхилив цю вимогу.

Прем'єр-міністр Гаяни Марк Ентоні Філліпс звернувся до Організації американських держав (ОАД), де звинуватив Венесуелу у нарощуванні військової присутності поблизу кордону з Ессекібо і попередив про наслідки цього для суверенітету Гаяни. Генеральний секретар ОАД Луїс Альмагро, Карибська співдружність (КАРІКОМ) і уряд США висловили свою підтримку Гаяні.

Наприкінці листопада 2023 року президент Гаяни Ірфаан Алі зустрівся з солдатами, які охороняють кордон між двома країнами. На відео, опублікованому владою, Алі підняв гаянський прапор на заході на горі Пакарампа в Гаяна-Ессекібо, поблизу венесуельського штату Болівар, де також склав присягу на вірність. Після цих дій міністр оборони Венесуели Владімір Падріно Лопес заявив, що ЗС Венесуели будуть постійно пильними щодо «будь-яких дій, які загрожують територіальній цілісності», попросив населення проголосувати на референдумі і додав, що конфлікт поки що не є війною. Губернатор штату Сулія Мануель Росалес запевнив, що «Гаяна-Ессекібо є стовідсотково венесуельською територією», стверджуючи, що дії Гаяни порушують Женевську угоду 1966 року, і розкритикував той факт, що ООН і ОАД не висловилися з цього приводу.

Наразі Бразилія намагається налагодити посередництво між обома країнами, щоб уникнути збройного конфлікту. Наприкінці листопада заплановано візит до Гаяни двох команд з Міністерства оборони США. Гаяна запропонувала створити іноземні військові бази в своїй країні. Бразильську армію привели до стану готовності і направили до кордонів обох країн, очікуючи можливої венесуельської окупації. Доповіді бразильської розвідки свідчать про неминучу воєнну операцію венесуельської армії проти Гаяни в найближчі дні, що викликає занепокоєння щодо регіональної стабільності та територіальних суперечок у Південній Америці.

Міністерство закордонних справ Бразилії провело 22 листопада саміт міністрів закордонних справ і оборони південноамериканських країн, на якому міністр закордонних справ Венесуели Фелікс Озоріо заявив, що Венесуела може бути змушена волею народу вжити заходів]. Того ж дня Бразилія відправила до Каракаса спеціального посланника Селсу Аморіма, який безпосередньо поспілкувався з Мадуро, який запевнив його, що війни не буде, але бразильський уряд залишається стурбованим, і Аморім попередив, що ситуація може вийти з-під контролю. Аморім заявив, що Бразилія не прийме жодного рішення, яке не є мирним.

30 листопада міністр оборони Бразилії Жозе Мусіо оголосив, що бразильська армія відправить 60 військовослужбовців до Пакарайми для посилення безпеки на прикордонному пункті з Венесуелою, щоб перешкодити потенційному венесуельському вторгненню в Гаяну з бразильської території.

1 грудня Міжнародний суд ООН наказав Венесуелі утриматися від дій у прикордонній суперечці з Гаяною. 4 грудня бразильський оборонний портал Defesa Net опублікував статтю, в якій повідомив, що анонімне джерело з числа гаянських офіцерів стверджує, що близько 200 венесуельських спецпризначенців проникли на територію Гаяни під виглядом цивільних осіб з метою проведення диверсійних та інших підготовчих операцій.

6 грудня міністри закордонних справ Венесуели Іван Ґіл і Гаяни Г'ю Тодд на прохання Гаяни провели телефонну розмову, і країни домовилися, за словами венесуельського уряду, «тримати канали зв'язку відкритими»

4 грудня стратегічний командувач Національних Боліваріанських Збройних Сил Венесуели Домінго Ернандес Ларес опублікував у соціальних мережах кілька повідомлень про те, що венесуельські військові працюють над ремонтом або будівництвом нових доріг, мостів, злітно-посадкових смуг та іншої інфраструктури на кордоні з регіоном Ессекібо, які він назвав «нашими гаянськими дорогами». 5 грудня президент Венесуели Ніколас Мадуро оголосив, що незабаром дозволить розробку газу, нафти та родовищ корисних копалин в межах Гаяна-Ессекібо.

Він також оголосив, що місцеві дочірні підприємства в Ессекібо будуть належати венесуельським державним компаніям PDVSA і CVG. Мадуро також показав на місцевому телебаченні карту Венесуели з включеним до неї Ессекібо. Того ж дня президент Бразилії Лула заявив, що наступного року здійснить президентський візит до Гаяни, що аналітики розцінили як сигнал про те, що Бразилія не буде миритися з військовими діями Венесуели. 

6 грудня Лула оголосив про саміт зі спеціальним посланником Селсу Аморімом і міністром закордонних справ Мауро Вієйрою. Бразиильська армія повідомила CNN Brasil, що виявила посилення венесуельської військової присутності вздовж кордону з Гаяною, хоча, за її оцінкою, саме по собі нарощування сил ще не свідчить про неминуче вторгнення.

Президент Гаяни повідомив бразильським ЗМІ, що президент Лула запевнив його в тому, що Бразилія підтримає Гаяну, і подякував йому за зрілу позицію Бразилії, охарактеризувавши Венесуелу як «безрозсудну» і «непередбачувану». Він заявив, що вони працюють з Південним командуванням США і очікують рішучих заяв протягом наступних 24 годин]. Сполучені Штати також оголосили про військові навчання з гаянськими силами.

Коментар:

Отже, у підсумку можна сказати, що розвиток Венесуели протягом останніх двох десятиліть каже про те, що розвиток країни відбувається не динамічно та авторитарно. Останнім двома президентами країни були Уго Чавес та Ніколас Мадуро, які проводили вкрай суперечливу та проросійську політику.

В країні велика інфляція, постійні заворушення, а тепер країна ще оголосила про плани щодо анексії Ессекібо. Уберезні минулого року Венесуела зафіксувала інфляцію в 10,5%, що призводить до сукупної інфляції в році до 17,8%. Рівень підтримки президента Ніколаса Мадуро за даними офіційних опитувань становить – 20-23-25%. Враховуючи при цьому можливості застосування адміністративного ресурсу та різних інших порушуючих міжнародне право заходів.

Важко спрогнозувати, чим закінчиться конфлікт навколо Ессекібо. Протидія злочинним діям Мадуро в регіоні чиниться, але вона не достатньо потужна, і трохи схожа на реакцію світу щодо російської анексії Криму та війни на Донбасі. Тільки, там вороги венесуельського режиму трохи рішучіші.

В Мадуро знову вибори. Він попри невисоку підтримку населення спробує залишитись далі на третій термін, але чим це все закінчиться час покаже. Однак, швидше за все кінець президента Мадуро буде сумним!

Експерт Центру досліджень проблем громадянського суспільства Володимир МУЛЯРЧУК