Політолог Володимир МУЛЯРЧУК

В українській політиці давно однією із найбільш актуальних тем є тема виборчої системи. Одні підтримують пропорційну, інші змішану, а є й такі, що підтримують мажоритарну систему.

Мажоритарна виборча система – це система виборів, за якої обраним вважають кандидата, що одержав у виборчому окрузі законодавчо встановленому відносну, абсолютну або кваліфіковану більшість голосів виборців порівняно з іншими кандидатами.

За мажоритарної виборчої системи, що є найдавнішою виборчою системою, виборці голосують за конкретних осіб – кандидатів. Вперше вона з'явилась у період буржуазних революцій в Європі 1848 – 1849 років. Членом парламенту вважали представника виборців певної місцевості або громади, який отримував від них імперативний мандат. Мажоритарна виборча система сприяє встановленню безпосередніх звязків між кандидатом та виборцями. У багатомандатних округах її ще називають системою представницького голосування.

Розрізняють мажоритарні виборчі системи абсолютної, відносної та кваліфікованої більшості. За мажоритарною системою абсолютної більшості обраним вважають кандидата, який отримав абсолютну більшість голосів (50%+1 голос) від загальної кількості поданих по виборчому округу. За такою системою визначають результати виборів до нижньої палати парламенту Франції, а також у ФРН, Еквадорі, США, Великій Британії.

В Україні мажоритарну виборчу систему абсолютної більшості застосовують під час проведення 1-ого туру виборів Президента та міського голови в містах із кількістю виборців у 90 тисяч і більше.

Ще однією модифікацією мажоритарної виборчої системи є американська система виборів президента. Для неї характерно те, що виборці обирають свого президента не прямо, а через колегії виборщиків. Кандидатів у члени колегії виборщиків висувають єдиним списком комітети політичних партій із 50 штатів. Кількість колегій виборщиків дорівнює кількості сенаторів і членів палати представників конгресу США, обраних з даного штату. У день президентських виборів виборці голосують за членів колегії виборщиків від тієї чи іншої політичної партії. На заключному етапі колегії виборщиків віддають свої голоси персонально за кандидатів у президенти і віце-президенти.

Кожна з основних виборчих систем має свої сильні та слабкі сторони. До числа переваг мажоритарної системи звичайно відносять:

• Порівняну легкість формування уряду і його стабільність. Це досягається за рахунок розподілу мандатів в основному серед великих партій-переможців, відсівання дрібних партій, які не в змозі забезпечити своїм кандидатам більшість у виборчих округах, а також спонукання партій до коаліцій чи зливання ще до початку виборів. Головним же аргументом на користь мажоритарної системи залишається те, що ця виборча система спрямована на утворення парламентської більшості, тобто на створення умов для формування уряду, який чітко відповідав би за свої дії;
• Формування стійких зв'язків між виборцями і депутатами. Оскільки депутатів безпосередньо обирають громадяни відповідного округу і звичайно депутати розраховують на своє переобрання, тому вони орієнтуються більше на свій електорат, який за таких умов краще знає депутатів, ніж коли вони обираються за загальним партійним списком при пропорційній системі. Прихильники мажоритарної системи до її переваг відносять те, що завдяки ній обраний депутат зможе більше займатися проблемами виборців.

Поряд з відомими позитивними моментами, мажоритарна виборча має ряд істотних вад. Вона багато в чому спотворює реальну картину переваг і волю виборців, не відображає реальної розстановки соціально-політичних сил у країні. При ній можлива ситуація, коли партія, яка користується меншою підтримкою виборців, здобуде перемогу над партією, яка одержала в цілому по країні більшість голосів. Це може бути досягнуто за рахунок різного ступеня концентрації у виборчих округах прихильників різних партій.

Головний аргумент супротивників мажоритарного представництва завжди полягав утому, що воно ігнорує меншини. Тобто позиції виборців, чиї голоси віддані за суперників переможця. Таким чином, викривляється реальне співвідношення політичних сил і забезпечується адекватне представництво. Це стається тому, що кількість одержаних мандатів залежить не від кількості зібраних голосів, скільки від того, як голоси розподілено по округах.

Ситуація значно ускладнюється, коли багато кандидатів і голоси виборців розподіляються між ними. Тоді голоси виборців, подані за невибраних кандидатів, пропадають, і якщо кандидатів більше двох десятків, може виявитись обраним той, за кого подано близько 10% голосів.

При застосуванні мажоритарної системи відносної більшості особливого значення набуває виборча географія.

Безпосередня залежність результатів виборів від розподілу виборців по округах створює небезпеку маніпулювання за допомогою тенденційного нарізування виборчих округів.

Найпоширенішою за кордоном є мажоритарна система відносної більшості, при якій обраним вважається той кандидат, який отримав більше голосів, ніж будь-який з його суперників. Мажоритарна система відносної більшості застосовується на виборах у Великобританії, Індії, Канаді, США та інших країнах.

Дана система результативна і виключає другий тур виборів, так як не вимагає від претендента для його перемоги набрати встановлений мінімум голосів. Тільки у разі отримання декількома кандидатами однакової кількості голосів створюється ситуація, коли неможливо визначити переможця.

При даній системі в англосаксонських країнах не встановлюється поріг явки виборців, вважається, що не прийшли на вибори виборці згодні з думкою більшості.

Рідко зустрічається такий різновид мажоритарної виборчої системи система кваліфікованої більшості, при якій обраним вважається кандидат, який отримав кваліфікаційну більшість голосів.

Кваліфікована більшість встановлюється законом і перевищує абсолютну більшість Ця система застосовується в основному при обранні голів держав та інших посадових осіб. Наприклад, президент Азербайджану в 1995 – 2002 рр. для обрання повинен був отримати 2/3 голосів виборців, які брали участь у голосуванні. Потім це правило було скасовано як недоцільне.

Іншим різновидом виборчої системи є пропорційна система. В її основі лежить принцип пропорційного представництва політичних об'єднань, що беруть участь у виборах. На відміну від мажоритарної, при пропорційній системі виборець голосує за політичну партію, а не за конкретну особу. Позитивними рисами цієї системи є те, що вона сприяє адекватному відображенню парламентом реального співвідношення політичних сил у суспільстві, зміцнює політичний плюралізм і стимулює багатопартійність. До недоліків можна віднести відстороненість більшості виборців від процедури висунення кандидатів, і як результат, відсутність прямого зв'язку між конкретним кандидатом і виборцями.

Також існує змішана система, яка об'єднує позитивні сторони і по можливості виключає недоліки мажоритарної та пропорційної виборчих систем. На такій основі організовуються вибори в німецький Бундестаг. Кожен виборець має два голоси. Один він віддає за конкретного кандидата, другий – за партійний список. Половина депутатів Бундестагу обирається за мажоритарної системи відносної більшості у виборчих округах. Інші місця розподіляються за пропорційною системою у відповідності з кількістю голосів, відданих за списки, складені партіями в кожній землі.

У деяких країнах при зміні пропорційної системи діє законодавчо встановлене застереження, згідно з якою обов'язковою умовою участі партії у розподілі мандатів є отримання певного мінімуму голосів виборців. У Данії, наприклад, треба щоб партія зібрала в межах країни не менше 2% голосів всіх, хто брали участь у виборах. Місця в парламенті Швеції розподіляються лише між партіями, за які проголосувало не менше 4% від загальної кількості виборців або не менше 12% в одному з виборчих округів.

У Німеччині партія отримує доступ до розподілу депутатських мандатів у Бундестазі, якщо вона зібрала в масштабі всієї країни не менше 5% визнаних дійсними голосів перемогла не менше ніж у трьох одномандатних округах.

Загальним же для всіх різновидів виборчих систем є те, що вони можуть застосовуватися як за будь-якої явки виборців на виборах, так і при встановленому обов'язковому відсотку явки — 25% та 50%, в цих випадках вибори визнаються такими, що відбулися.

З 1 січня 2020 року в Украині набрав чинності Виборчий кодекс, який передбачає пропорційну систему виборів з відкритими списками і гарантує гендерний баланс. Документ набирає чинності за винятком декількох підпункутів перехідних положень, щодо здійснення повноважень органів адміністрування та органів ведення держреєстру виборців регіональними та територіальними представниками ЦВК, набирають чинності з дня, наступного за днем прийняття рішення ЦВК рішення про початок роботи її регіональних і територіальних представництв.

Закон передбачає пропорційну виборчу систему з відкритими регіональними списками. Згідно з документом виборці на виборах голосуватимуть не тільки за партію, а за конкретного кандидата в списку партії.

Вибори народних депутатів України здійснюють на засадах пропорційної системи відповідно до єдиних списків кандидатів в депутати в загальнонаціональному виборчому окрузі, з яких формуються регіональні виборчі списки кандидатів у депутати від партій. Кодекс гарантує, що перші 9 кандидатів партійного списку потрапляють до парламенту, якщо партія подолала 5-відсотковий бар'єр. При формуванні партійних списків політичні сили зобов'язані дотримуватися гендерного балансу: в кожній пятірці кандидатів має бути не менші двох осіб кожної статі.

Отже, насправді, ідеальної виборчої системи немає. І пропорційна, і мажоритарна, і змішана виборча системи мають свої як переваги, так і недоліки. Але, на нашу думку, було б добре, якби близько 60% депутатів були обрані за пропорційним списком, а близько 40% — за мажоритарною системою.