Володимир МУЛЯРЧУК, експерт Центру дослідження проблем громадянського суспільства

Нещодавно ми святкували 1030-тиріччя великої події, яка мала величезний вплив на всю майбутню історію нашого народу – річницю хрещення Володимиром Святославовичем Київської Русі. Ми українці не маємо забувати, що саме Україна є спадкоємницею Давньої Русі. Історію можна сфабрикувати, сфальсифікувати, але ж існують елементарні факти. Саме Київ, не Москву, а Київ – столицю нинішньої України колись називали «матір'ю міст руських». Щодо слова «Русь», то згідно з Нестором Літописцем цим словом почали називати володіння київського князя Аскольда після походу на Візантію 866 р. Деякі історики вважають, що після цього князем була зроблена перша спроба хрестити слов'ян, проте вона була невдалою й закінчилась вбивством Аскольда у 882 р. «купцями» на чолі з Олегом.

Свого найбільшого розквіту Київська Русь почала набувати за часів Володимира Великого. Володимир проводив вдалі військові походи проти сусідських племен, воював з візантійцями й крім того мав вихід до Балтійського моря. Саме за Володимира було збудовано Десятинну Церкву, а можливо навіть й почато будівництво Софійського собору.

Після християнізації, яку, як і більшість своїх реформ, Володимир проводив силою своєї влади, головними партнерами Київської Русі були такі успішні держави як Чехія, Угорщина, Польща, Німецька імперія, Болгарія, підтримувалися й стосунки з Римом.

Щодо походження самого слова «Україна», то мало хто знає, що вперше воно з«явилося в літописах ще в далекому 1184 р., коли помер переяславський князь Володимир Всеволодович „и плакала за ним вся Оукраина“. Сучасні історики вважають, що слово „Оукраина“ означає „край“, і швидше всього так й було, оскільки воно існувало паралельно зі словом Русь. Так, наприклад в Галицько-Волинському літописі йдеться: „и поехал Даниил по всей Оукраине“. Слід відмітити, що Оукраіною називали аж ніяк не Окраїну, як кремлівські ідеологи полюбляють називати Україну, а цілком центральні території.

Щодо сучасної Росії, яка теж урочисто святкує річницю хрещення Русі, то вона до неї взагалі мало має спільного, крім того, що засновником Москви був Юрій Довгорукий – син київського князя Володимира Мономаха. У часи, коли Володимир хрестив Русь, на території нинішньої Росії панували різні кочові племена.

А свій вибір на користь „євроінтеграції“ Україна зробила ще понад тисячу років тому. Саме Галицько-Волинська держава фактично зіграла роль рятівниці середньовічної Європи від монголо-татарської орди. В той час, як князь Данило Галицький завзято боровся проти ординців російський герой, „святий“ Олександр, прозваний при Івані Грозному Невським визнавав васальну залежність від Орди. „Останній російський літописець“ М. Карамзін виправдовує Олександра, кажучи, що це робилося на благо вітчизни, та насправді це робилося в першу чергу на благо самого князя, оскільки ряд істориків стверджують, що в Олександра було достатньо ресурсів для протистояння з ордою, а його володіння мали досить вдале для цього географічне розташування. Коли Олександр дізнався, що його брат Андрій уклав союз з Данилом, негайно поспішив донести про це ханові, за що отримав ярлик на володіння брата й закликав ввести в його землі загін ординців, що й було зроблено.

Не в останню чергу, саме через нього нинішня Росія століттями перебувала під владою монголо-татар. Тоді виникає питання чому російські літописці так ідеалізували Олександра, а церква навіть визнала святим? Наша відповідь на це запитання дуже проста, російська держава відразу після свого виникнення мала антиєвропейські спрямування, а тому, й не дивно, що в той час як князь Данило віддавав своїх дочок заміж за європейських королевичів, а його держава підтримувала тісні економічні стосунки з Заходом, московські князі віддавали перевагу половецьким княжнам, про що свідчать численні дослідження, які проводилися авторитетними вченими.

Зараз, одним із головних завдань України є донести й закріпити за собою статус спадкоємця Великої Русі, чого так боїться Російська Федерація. Україна має покласти край спробам „ідеологам руського мира“ називати себе „Новоросією“ й „Малоросією“. Ми маємо сказати чітко ким ми є і не забувати історію рідного краю.

Дуже показовим є те, що саме до Києва, а не до Москви 28 липня цього року прибула делегація від Вселенського патріарха Варфоломія для участі у святкових заходах. У посланні Вселенського патріарха було наголошено: „Визнаючи високу відповідальність першопрестольної Константинопольської Церкви, яка ніколи не переставала і не змирялася перед незаконними і неканонічними ситуаціями, які потрясали природне функціонування православної церкви і в ці відповідальні часи вона взяла на себе ініціативу відновити єдність православних віруючих України з кінцевою ціллю дарувати українській церкві автокефалію“.

Цей візит дійсно був важливою подією, оскільки тепер стає зрозуміло, що, попри всі маніпуляції у підконтрольних проросійським політикам та олігархам ЗМІ, українська православна церква таки отримає автокефалію вже найближчим часом. Цілком можливо, що це відбудеться навіть цього року. Для України як незалежної держави дуже важливо мати власну православну церкву, яка не залежатиме від держави-агресора, і це також стане відновленням історичної справедливості.