Мене лякають люди, здатні регулярно снідати поза межами рідного дому.
Я ще розумію там раз в рік мати неспішний сніданок в готелі чи аеропорті, але оці всі зібрані і підтягнуті, що беруть у забігайлівках свої паніні з шинкою і каву – це взагалі про людство?
Нормальна людина має прокидатись під мирний шум чайника на плиті, який сама ж і поставила пару хвилин тому, просто не пам'ятає про це. Зіграти ранкову шахову партію з баночками цукру і кави, дверцят, ложечок, хлібниці і холодильника, переставляючи одне за одним, цукром одразу на е4 і кавою шах сільничці. Ха.
Потім довго ходити по хаті, вдягаючись, намотуючи кола, перевіряючи вимкнені праски, виключене світло і газ.
І вже коли причин бути вдома не залишається взагалі – постояти ще хвильку коло дверей, із легким жалем провести рукою по одвірку під внутрішню молитву, як єврей на мезузу і вийти у світ.
Отак норм.