Допитливий читач з критикою правової суті запропонованих мовних законопроектів може ознайомитися тут. Я ж зараз зупинюся на раніше обійденій моєю увагою темі створення «Національної комісії зі стандартів державної мови» в законопроекті громадськості під номером 5670-д. Наявність цієї теми подається як надзвичайне досягнення і панацея від усіх мовних проблем українців (украіноязичних украінцев). Одна біда: цей розділ не готували мовознавці знайомі з наукою «мовознавство». Тай здоровий глузд був в іншому місці. Перевірити викладене нижче допитливий читач зможе заглянувши в підручники з мовознавства. Я використовував «Основи мовознавства» Костянтина Тищенка та «Ділова українська мова в державному управлінні» І.М. Плотницької (видання третє).

По-перше. Стосовно мови коректно застосовувати не слово «стандарт», а «норма» (наприклад: літературна норма, наукова норма) (від лат. norma «мірило, зразок, посібник»). У французькій філологічній традиції граматика зведена до серії нормативних приписів. Імовірно, слово «стандарт» вжито свідомо для відмежування від існуючої Української національної комісії з питань правопису. Комусь приспічило створити ще одну структуру де члени будуть мати статус заступників міністрів.

По-друге. На думку вчених «нормативізм — це хво­роба». У своїй відомій праці на цю тему Є. Кошеріу показав, що норма спирається не так на мовну дійсність, як на саме бажання розмежувати «правильні» фо­рми від «неправильних». Тож даний розділ законопроекту – це здійснення чиєїсь забаганки.

По-третє. Законопроект пропонує до комісії залучити 9 вчених з яких частина може бути спеціалістами з загального мовознавства. Однозначно, що користі українській мові це не принесе. Прикладом недолугої подібної діяльності є Українська національна комісія з питань правопису до складу якої входить 25 наукових світил. Це я про чергування У – В. Далі цитата: Мільйони речень з першим словом Всюди, Взагалі, Вперше, Вдру­ге, Вважаю, Вшановую з «попередньої» літератури — відтепер ліквідовані як клас. Отже, «Усюди буйно квітне черемшина»? «Усе йде, усе минає» ? «У кінці греблі шумлять верби» ? Навіщо цю ка­рикатуру зроблено? Мабуть, українська сходить з історичної арени не так швидко, як треба.

Узагалі, тепер би саме час побідкатися, що тут у цілому стільки естетичних утрат унаслідок та­ких упертих намагань ще й тепер, усупереч усім змінам декорацій, утручатися, улазити указівним перстом знайомих «цінних указівок» тепер уже й до вашої морфонології, чи то пак упорядковувати її нав'язливо, утілювати свій удумливий уплив, до якого не додумувалися й чужинці. Виходить, що досі звичні вислови на зразок «Яке у вас враження від внеску таких вчених?„ — це вже не українська норма. Треба так: «Яке в вас ураження від унеску таких учених?». Кінець цитати.

Тож заспівали звичне «Всюди буйно квітне черемшина» (по нормам «усюди буйно квітне черемшина») і це вже підстава для здійснення експертизи з наступним штрафом.

По-четверте. Норма — це система приписів, які визначають, що саме слід вибирати серед реальних вжитків даної мови і часто являє собою діалект. А до реального вжитку слова потрапляють шляхом запозичень з іншої мови або придумуються. Ось придумані слова в українській мові: нестяма, млявий, байдужість, приємність, загарт, за­думливість, співчувати, страдниця, провинність (Михайло Старицький), мистецтво, переможець, променистий (Олена Пчілка), невпинний, отвір, привид, припис, поступ, проблиск,недвижно, прямовисно, пречудовий, свідоцтво (Іван Франко), невідборонно (Леся Українка), зміст (Агатангел Кримський). Тут чомусь обійшлося без «Національної комісії …».

Цілком конкретні вчені, митці й журналісти створили цілу низку актуальних для свого часу неологізмів і вперше запровадили їх до німецької мови: ди­тячий садок, індоєвропейський, льодовиковий період, проїзний квиток, гучномовець, поштова лис­тівка, контрреформація, битва народів, весна народів (революція 1848 р.). З німецької через переклад усі ці нові поняття були засвоєні в інших мовах, зокрема, в українській без дурниць на зразок пропонованої комісії.

Словник фінської мови містить кілька тисяч авторських слів. Вони створені за півтисячоліття.

У Франції тільки 1835 р. всі чиновники були зобов'язані писати згідно з академічним правописом.

Вплив на вже усталену норму може мати далекосяжні наслідки. Сучасники Цицерона відновили кінцеві -s у багатьох іменниках, де це закінчення вже на той час не вимовля­лося. Це «нормування» пройшло осторонь мовленнєвої практики простого люду. І тому латинізація провінцій Риму пішла двома різними шляхами: в Іберії, де латина поширю­валася з міст, і в Дакії, де колоністи були з неосвічених римлян. Як наслідок, сучасна іспанська мова відмінна в цьому від румунської.

Дивна ситуація із нормуванням простежується в англійській мові: щоб прочитати 4 тисячі найуживаніших односкладових! слів потрібно застосувати понад 2 тисячі правил.

По-п'яте. На біса якась додаткова структура, якщо існує Українська національна комісія з питань правопису і навчальна література з діловодства українською мовою?

Тож з позицій науки «мовознавство» члени «Національної комісії зі стандартів української мови» за рахунок коштів українців будуть нав'язувати їм свої уніфікаційні фантазії спрямовані на знищення діалектів української мови, що призведе до знищення власне самої української мови з проміжним етапом у виді стандартизованого чиновницького сленґу. Ось такі захисники мови.

Та це лише перший пункт повноважень статті 40 «Повноваження Національної комісії зі стандартів державної мови». А їх там дев'ять і ще декілька розкидані по іншим статтям. Про них буде в наступній публікації.