Всім, напевно, з дитинства добре знайома казка про «Козу-дерезу». Сюжет казки дуже простий і такий, що легко запам'ятовується. Купив дід козу на ярмарку та й привів додому. Та коли господар доручає рідні пасти козу, а ввечері питає рогату, чи та їла, чи пила, нахабна коза обманює його, говорячи, що нічого не їла й не пила. З пересердя дід проганяє своїх синів, а згодом і жінку. А коли з'ясовується правда і дід хоче козу зарізати, вона збігає до лісу, де вдирається в хатинку до зайчика.

Бідолашний зайчик, повернувшись додому, знаходить там якусь зайду, та не може її прогнати, ба й навіть інші лісові звірі не в змозі це зробити, бо дуже бояться рогатої й бородатої кози, яка ж до того ж ще й приказує:

- Я, коза-дереза,

За три копи куплена,

Півбока луплена!

Тупу-тупу ногами,

Сколю тебе рогами,

Ніжками затопчу,

Хвостиком замету, -

Тут тобі й смерть.

Та все закінчується хепі-ендом, бо знаходиться такий собі рак-неборак, який не злякався кози та вигнав її з хатинки. Дуже повчальна історія, і не лише для малюків, що не треба пускати чужинців до своєї оселі.

Та тільки сьогодні ця давня казка наповнюється новим смислом. Казковий зайчик – то наша бідолашна Україна, а коза-дереза – це нахабний «русский мир», який без дозволу вдерся в чужу хату. Всі ці ведмеді, вовки та лисички – то Євросоюз, який нібито і хоче допомогти Україні, та страшенно боїться кози-дерези. А той рак-неборак, який вижене нарешті з нашої хати цю рогато-бородату нахабу, — це Збройні сили України 

Цікаво, що казка вважається також російською. В Росії широкому загалу вона відома в обробці О. М. Толстого, яка майже слово в слово повторює український варіант, включно з козиною приказкою. Хіба що замість рака-неборака фігурує півник. При цьому, в найбільшій збірці російських народних казок О. М. Афанасьєва казки «Коза-дереза» немає, хоча є досить схожа «Сказка о козе лупленой».

Проте в цій казці відсутня перша частина про пасіння кози, а визволяє зайчикову хатинку не півник, який також нічого не зміг вдіяти з козою, а маленька бджілка. Отже варіант Толстого списаний саме з української казки, а не з афанасьївської. До того ж, сам О. М. Афанасьєв нерідко включав до складу російських казок і деякі малоросійські, як наприклад «Покатигорошек» або «Никита Кожемяка», бо вважав українців гілкою «русского народа».

А «червоний граф», як називали О. М. Толстого, не лише полюбляв, як і його тезка за прізвищем Лев Миколайович, обробляти народні казки, а ще й відомий переробкою (прямо кажучи плагіатом) казки італійського письменника Карло Коллоді «Піноккіо», знайомої російському читачеві, як казка про Буратіно.

Отже все виглядає суто по-російськи – не лише вдертися в чужу хату, а ще й привласнити собі історію її господарів.