Однією з найбільш гострих проблем в Україні була і залишається проблема мови. І, насамперед, мови української.

Мова є найважливішим засобом маніпулювання людьми, способом зміни їх свідомості. Мовна політика — це найсильніша технологія впливу на цілі народи, а мовні війни є невід'ємною частиною більш широкої інформаційної війни.

Мова часто стає знаряддям боротьби, особливо коли вона в силу історичних обставин потрапляє під вплив більш сильного і експансивного сусіда, а мовні війни нерідко йдуть паралельно з війнами справжніми, але ще частіше їм передують.

На жаль, війна за мову триває. Хвороба хамської філології, притаманна російському суспільству, характеризується постійними рецидивами. І досі в Росії часто тиражують твердження, нібито українська мова — це та сама російська, але зіпсована польськими та «галицькими» словами. Та чи так суттєво вплинула польська мова на українську? Скільки полонізмів та інших запозичень насправді містить українська мова? Узагалі, чи шкідливі запозичення і як саме взаємодіють різні мови?

Українська мова давно вже відбулася як самостійна, самобутня мова, посівши гідне місце в розгалуженій слов'янській сім'ї та ставши державною на своїй рідній землі. Однак дехто з сучасних українців, особливо південного та східного регіонів, не бажають ані самі розмовляти українською, ані сприяти тому, щоб їхні діти вчили мову своєї країни і використовували її в повсякденному житті.

Це є наслідком потужної російської пропаганди, інформаційної війни проти української мови, яка цілеспрямовано ведеться вже понад трьохсот років. Мета війни проти української мови – дискредитувати та поставити під сумнів її існування, а значить – й існування Української держави як такої. Адже якщо немає мови, немає – і держави. Саме послабити та підкорити Україну – ось мета імперської шовіністичної політики Кремля.

На жаль, сьогодні українська мова перетворюється з об'єкта наукового вивчення на об'єкт політичний, навіть геополітичний, адже імперські російські шовіністи вбачають у самостійній, незалежній Україні перешкоду для повернення Росії на геополітичну арену як повноцінної наддержави. Цим і пояснюється безпрецедентний тиск на Україну (політичний, економічний, військовий) і безприкладна за своїми масштабами пропагандистська антиукраїнська кампанія, розгорнена в Росії.

2016 року у видавництві "Vivat" вийшло революційне нон-фікшн видання – книжка Володимира Селезньова «Мовні війни: Міф про „зіпсованість“ української мови», яке підіймає гостру мовну проблему «зіпсованості» та «штучності» української мови.

У книжці вперше комплексно розглянуто ці та інші мовні питання і спростовано міф про «зіпсованість» української мови полонізмами, «галицизмами», неологізмами тощо. В ній автор дає дуже цікаве й гідне спростування міфів, що оповивають українську мову, наочно доводить хибність суджень всіляких фейкових «філологів», які, навіть не маючи відповідної освіти, беруть на себе сміливість ополячувати чи зросійщувати українські слова.

Розповідає скільки полонізмів та інших запозичень насправді містить українська мова і скільки їх в тій же російській. Пояснює, чи шкідливі запозичення взагалі і як саме взаємодіють різні мови. При цьому автор посилається на відомих мовознавців, а також наводить дуже багато лексичних прикладів, проводить певний порівняльний аналіз.

Книжка дуже захоплива, легко читається і буде цікавою всім шанувальникам української мови.