З давніх-давен в ніч з 6 на 7 липня українці відзначають свято Івана Купала. Свято Івана Купала — давнє й найбільш емоційне літнє торжество, яке навіть після прийняття християнства залишилось у слов'ян з його відверто язичницькими рисами та повір'ями.

З цим святом пов'язано чимало традицій та легенд. Серед них і повір'я про квітку папороті.

Хто не читав повість Миколи Васильовича Гоголя «Вечір напередодні Івана Купала»? Пам'ятаєте, що говорить Басаврюк Петрові Безрідному, який уклав угоду з нечистим: «Дивися, Петре, ти поспів якраз в пору: завтра Івана Купала. Одну тільки цю ніч на рік і цвіте папороть». За часів Гоголя єдиний опівнічний цвіт-вогонь папороті вважався в народі тим знаком, який вказує, де був заритий скарб.

Однак це народне повір'я не відповідає дійсності. Насправді папороть ніколи не цвіте, а розмножується спорами, дрібним пилом, що утвориться на нижній поверхні листя і побачити який можна тільки під мікроскопом.

Слід зазначити, що схожі з українським повір'я про вогняну квітку існували й у жителів Богемії, Швейцарії, Штирії та інших народів. Так, наприклад, жителі Богемії вірили у жар-квіт, який розцвітає на день святого Іоанна й іскриться, як вогонь. Вони вважали, що якщо з цією квіткою піднятися в день святого Іоанна на гору, то можна знайти золоту жилу або побачити блакитне сяйво в тому місці де заховані скарби.

І все ж красива стародавня легенда має під собою деякі підстави. В Україні існує досить рідкісний вид папороті, так званий вужовник (до речі, занесений до Червоної книги), який викидає щось схоже на китицю квітів. Це, звичайно, не квіти, а лише витягнута частина листя зі своєрідними «бростями» — спорангіями, які й відкриваються в суху теплу погоду.

Тож виходить Микола Васильович і в помилці своїй був правий!