На 17 листопада цього року припадає Всесвітній день філософії, який щорічно відзначається у третій четвер листопада. Він був проголошений на 33-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у 2005 році. Цей день відзначається більш ніж у 70-ти країнах-членах ЮНЕСКО по всьому світу.

Мабуть, чи не кожна нація має свою національну філософію. У французів – це картезіанство, у німців – кантіанство, у американців – прагматизм тощо. В українців – це філософія серця, як основний напрям української філософії, який відображає специфіку ментальності і проявляється у кордоцентризмі.

Філософія серця — поняття започатковане українським філософом і культурологом Дмитром Чижевським. Аналізуючи творчу спадщину Григорія Сковороди, Памфіла Юркевича, Пантелеймона Куліша, як типових представників національної традиції, Чижевський сформулював поняття «філософія серця», яка є «характеристична для української думки».

Поняття «серце» в старослов'янській мові вживалося у значенні центр, осередок чогось, наприклад, життя. У святому Писанні - це осередок духовного життя, розташований у людському серці згідно з уявленнями стародавніх людей, те, що в наш час більше пов'язується з мозком. Поняття використовувалось у староруській православній філософії з часів Київської Русі.

Філософія серця займає важливе місце у працях перших українських світських філософів, починаючи з Григорія Сковороди. Саме Сковорода вперше дав формулювання філософії серця: «Істиною людини є серце в людині, глибоке ж серце — одному лише Богу досяжне, як думок наших безодня, просто сказати душа, тобто суттєва істота». Ототожнюючи «серце» з душею, філософ спирався на Біблію, де воно означає душу і дух, шлях до вищої істини, «вище серце», завдяки якому встановлюється таємний гармонійний зв'язок між речами, мікрокосмом і макрокосмом тощо.

Ідеї філософії серця поглибив у XIX столітті представник «києворуської школи» Памфіл Юркевич. Він обстоював тезу, що «серце є осереддям душевного і духовного життя людини», перед яким поступається розум, тому що «урядувальна й володарююча сила не є сила породжувальна». Юркевич відводив розуму «похідну» роль, але не применшував його значення, спирався на національне світобачення, в якому «серце» постає як універсальна категорія, втілюючи ідею всеєдності.

Актуальною філософія серця стала на початку XX століття, коли європейська «філософія життя» стимулювала її розвиток у новій якості. Кордоцентризм відображений у різних аспектах життєдіяльності — від жанрів фольклору до вищих, інтелектуальних рівнів культури, зокрема в українській літературі 1920-1949-х років, в якій образ «серця» традиційно посідав центральне місце. Однією з найяскравіших форм прояву філософії серця у XX столітті вважається гуманістична парадигма виховання українського педагога Василя Сухомлинського.

На початку XXI століття філософія серця отримує нове життя. Практичне втілення філософії Григорія Сковороди у навчально-виховному процесі широко пропагує Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди.