Нещодавно набули чинності чергові норми Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». В Україні створені і діють інститут мовного омбудсмена, а також Національна комісія зі стандартів державної мови. Разом з тим маємо факти свідомого та систематичного невиконання та порушення вимог мовного закону.

В той же час почастішали випадки (втім, вони і раніше траплялись) зневажливих висловлювань щодо української мови – від інфантильних блогерів до університетських професорів. Можна лише здогадуватись, скільки ще маємо латентних ненависників української мови.

Згідно статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Однак цього замало.

Ще у 2016 році в книжці «Мовні війни. Міф про „зіпсованість“ української мови» я зазначав, що за своєю суттюДержавна Моває таким жесимволомдержави, як Державний Прапор, Державний Гербі Державний Гімн.

Державні символи є важливим атрибутом сучасної держави, складовою її конституційного ладу. Символи нації, створені нею в процесі власного державотворення, з часом, як правило, стають державними у результаті їх закріплення на законодавчо-правовому рівні. Державні символи України концентровано виражають провідну роль нації у становленні власної держави.

Стаття 20 Конституції України визначає, що державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

А відповідно до статті 65 Конституції України повага до її державних символів є обов'язком для всіх громадян України. Неповага до Державної Мови має нести ті ж самі наслідки, що і нехтування державними символами.

В свої чергу статтею 338 Кримінального кодексу України передбачено, що публічна наруга над Державним Прапором України, Державним Гербом України або Державним Гімном України карається штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців або позбавленням волі на строк до трьох років.

Під наругою слід розуміти грубе, образливе ставлення, зле висміювання, дії, спрямовані на приниження тих цінностей, до яких інші члени суспільства ставляться з повагою (наприклад зривання прапора чи гербу, їх знищення або пошкодження, використання їх не за призначенням, учинення на них непристойних написів або малюнків, спотворення тексту або музики Гімну, поширення його тексту зі спотворенням змісту і значення, інші дії, в яких виявляється зневажливе ставлення особи до державних символів). Публічний характер дій означає, що вони можуть бути вчинені як відкрито, так і таємно, але за умови, що згодом стануть очевидними для невизначеного кола осіб. Місце вчинення злочину на кваліфікацію злочину не впливає. Злочини вважаються закінченими з моменту вчинення будь-якої дії, пов'язаної з наругою над державними символами. Не має значення, чи вдалося особі здійснити свій намір до кінця чи ні.

Отже до статті 20 Конституції України треба внести зміни, зазначивши, що Державна Мова є державним символом України. Тож якщо хтось зневажливо висловлюється про українську мову нібито вона «смішна», «недолуга» чи навіть «теляча» (а було й таке), це все одно що цей хтось топче український прапор чи плює на державний герб.

Дехто може заперечити, що це зайве, оскільки в конституціях інших країн відсутня така норма. Однак Україна – унікальна країна, бо ми існуємо поряд з унікальним сусідом. Унікальним за своєю підступністю, жорстокістю і нерозумністю, який зазіхає не лише на наші території, а й на нашу історію, культуру, мову.

На сайті Офіційного інтернет-представництва Президента України зареєстрована електронна петиція №22/121634-еп «Про надання Державній Мові статусу державного символу» https://petition.president.gov.ua/petition/121634