В офiцiйнiй росiйськiй, а згодом i радянськiй науцi проблема «Україна та Крим» розглядалася тiльки у планi стосункiв Росiї з Кримом. Однак, як свiдчать iсторiчнi факти та документи, українцi мали близькi стосунки з Кримом, жили в Криму задовго до приєднання України до Росiї. Як свiдчить турецький мандрiвник та iсторик, автор 10-томної «Книги мандрів», Евлiя Челебi, за переписом 1666 р. в Кримському ханствi проживало 1 млн. 120 тис. чоловiк. З них — майже 920 тис. козаків (тобто українцiв), серед яких 120 тис. жінок та 200 тис. дiтей.

У XIV ст. в Кафi (Феодосiї) дiяла православна церква, а в XVII-XVIII ст. на землях Кримського ханства було бiля 50 зимiвникiв та iнших козацьких (тобто українських) поселень. За переписом 1897 р. у Таврiйськiй губернiї домiнуючою ентiчною групою були українцi.

Перший пiсля 1917 р. перепис населення у Криму (1921 р.) мав чiтке полiтичне пiдгрунтя: всi українцi в Криму були записанi росiянами. Лише в 1926 роцi за переписом тут знову з'явились українцi, в 1930 р. в Криму функцiонує 10 українських сiльрад, а в 1939 р. уже засвiдчується українцiв понад 150 тис. Однак ця цифра не вiдповiдає дiйсностi, як i данi перепису 1989 року, за яким в офiцiйних джерелах давалось три цифри — 625, 725, 900 тис. Реально ж у Криму проживало перед вiйною i сьогоднi проживає понад 1 млн. українцiв. Згiдно із сумною статистикою, серед загиблих у Другій світовій вiйнi кримчан майже 80 відсотків склали українцi.

Наявнiсть такої кiлькостi українцiв, якi постiйно проживали i проживають у Криму, позначилась i на топонiмiцi.

В українськiй топонiмiцi Криму чiтко видiляються двi iсторичнi групи: топонiми, якi iснували до 1954 р., та топонiми, якi виникли пiсля приєднання Криму до України.

До найдавнiшних українських топонiмiв належать бiльшiсть таких, якi пов'язанi зi вказiвкою на мiсцевiсть. Це назви сiл: Глибокий Яр, Зелений Яр, Бiлоглинка, Левадки, Балки, Карпова Балка, Затишне, Вишнякiвка, Копанi тощо. Майже два столiття iснує село Мазанка, засноване, за переказами, вiдставним козаком Чернiговського полку, який брав участь у вiйнi Росiї за Крим. Українськими традицiйно вважаються села Зоряне, Зоря, Колоски, Чоботарка, Червоне.

Деякi українськi хутори в Криму — це залишки колишнiх козацьких зимiвникiв. Майже всi вони, якi не розрослися в села, зруйнованi. Це такi: Баштанiвка, Великий Кут, Великий Яр, Козачий Яр, Малий Яр, Горлиця, Запорiзьке, Козаче, Зелений Гай, Отари, Покоси, Калачi, Криничне, Кринички, Лепетиха, Хмельницьке та iн.

До нових українських топонiмiв, якi з'явилися пiсля вiйни, належить бiльшiсть назв так званих переселенських сiл. Ряд назв з'явились на вiдзнаку вiдомих дореволюцiйних українських письменникiв та дiячiв, а також українських дiячiв радянських часiв: Богданiвка, Дорошенкове, Шевченкове, Осипенко, Литвиненкове, Бабенкове, Бондаренкове i iн. Значна частина нових назв вказує на попереднє мiсце проживання першопоселенцiв: Днiпровка, Вiнницьке, Українське, Українка, Полтавка, Полтавське, Лебединка, Шепетiвка, Сумське, Нiжинське та iн.

Основну масу давнiх українських топонiмiв Криму становлять топонiмiзованi загальновживанi слова: Калачi, Балки, Ставки, Кринички, Копанi, Левадки, Покоси, Колоски, Виселки, Отари, Яр, Кут, Гай, Мазанка, Горлиця, Зоря тощо. Деякi iз цих назв мають при собi конкретизуючi прикметники, що вказують на особливостi чи приналежнiсть: Яр (Глибокий, Зелений, Малий, Козачий), Кут (Великий), Балка (Карпова, Глибока) та iн. Меншу групу серед цих топонiмiв становлять субстантивованi прикметники, якi колись входили до двослiвно: назви: Козаче, Запорiзьке, Криничне, Хмельницьке, Чумакове (колись «Козаче Село», «Чумакове Село» та iн.).

Переважна бiльшiсть нових українських топонiмiв Криму — це субстантивованi прикметники з первiсним значенням присвiйностi (Шевченкове, Дорошенкове, Бондаренкове та iн.) та приналежностi (Вiнницьке, Українське, Полтавське, Сумське, Нiжинське тощо).

Отже, традицiйнi, всестороннi зв'язки України з Кримом iз найдавнiших часiв, постiйне проживання на територiї пiвострова українцiв, спричинили утвердження в топонiмiцi Криму значної кiлькостi українiзмiв.
 
За матеріалами часопису «Культура народів Причорномор'я», 2013, т. 1, розд. III